Всі козаки - гордуваті й задерикуваті, але дружні і щирі, віддані й відкриті, пргнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі.
Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. Та самежиття волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам. " Гарне життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм."
Одной из самых важных граней проблемы "отцов и детей" является благодарность. Благодарны ли дети своим родителям, любящим их, вырастившим их и воспитавшим? Тема благодарности поднята в повести А. С. Пушкина "Станционный смотритель". Трагедия отца, нежно любившего единственную дочь, предстает перед нами в этой повести. Конечно, Дуня не забыла своего отца, она любит его и чувствует свою вину перед ним, но все же то, что она уехала, оставив отца одного, оказалось для него большим ударом, настолько сильным, что он не смог его выдержать. Старый смотритель простил свою дочь, он не видит ее вины в происшедшем, он любит свою дочь настолько, что желает ей лучше умереть, чем пережить позор, который, возможно, ожидает и ее. И Дуня чувствует и благодарность, и вину перед отцом, она приезжает к нему, но уже не застает в живых. Лишь на могиле отца все ее чувства вырываются наружу. "Она легла здесь и лежала долго".
Я иду и держу пенал в руках. И слышу что что то из него говорит. Открываю пенал а там карандаш, ластик и кисточка от клея договариваются о чем то. Ночью карандаш сноворился с его друзьями и после они сбежали. Карандашик после послрился с ластиком и ластик чуть ли не стер его грифель! Карандашик очень испугался и убежал. После карандашик очень испугался и затупил свой грифель. После его гашли друзья и его. И тут кисточка каким то необыкновенным образом вмащалась в клей ПВА и друзья кисточки её! КОНЕЦ!
Всі козаки - гордуваті й задерикуваті, але дружні і щирі, віддані й відкриті, пргнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі.
Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. Та самежиття волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам. " Гарне життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм."
Объяснение: