В. Г. Распутин – писатель, который в своих произведениях раскрывает понятия, во все времена не утратившие своей актуальности и первостепенной важности : нравственность, человечность, милосердие, целеустремленность.
У каждого человека есть своя маленькая родина, тот кусочек Земли, который остается на вечную память в сердце человека. Такой "кусочек" есть и у Распутина - это родная его деревня Аталанка близ Ангары. Природа, такая знакомая с детства, оживает в его книгах.
В 1972 году Распутин написал очерк «Вверх и вниз по течению». Герой очерка плывёт на теплоходе в деревню к родителям. Правда, родной деревни, где он вырос, нет: она затоплена, осталась на дне рукотворного моря вместе с кладбищем, огородами, лугами. Очерк автобиографичен: в нём идёт речь о Аталанке. Её судьбу он и воплотил в повести «Прощание с Матерой»
Объяснение:
Відповідь:
Образ Дон Кіхота є вічним, тому що він показує вічну потребу людини, яка в сучасному світі сьогоднішньою людиною з якоїсь причини надзвичайно часто ігнорується. Варто відзначити, що Дон Кіхот завжди був готовий був прийти на до тим, хто його оточував. Він був не завжди готовий, він і ефективно робив це, коли допомагав оточуючим людям повною мірою. Для Дон Кіхота зовсім не чужими якостями було бажання до ближньому своєму, чинити йому все необхідне сприяння. Звичайно, він увібрав в себе безліч людських якостей і істин, які не втратять свою актуальність вже ніколи за час існування людини і людського суспільства.
Думається, що вічність образу Дон Кіхота підтверджується тим, що і сьогодні в сучасному світі можна відшукати безліч прикладів людей, які не бояться брати на себе відповідальність та ініціативу, щоб в повній мірі допомагати тим, хто цього дуже потребу гаючи за сучасними людьми, для більшості з яких найважливіше – це добре влаштуватися самому, можна в той же час з упевненістю зазначити, що навіть серед них зустрічаються такі от Дони Кіхоти, які готові до навіть пожертвувати власними інтересами для такої до Пояснення: