Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж..
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі...
я неравнодушно отношусь к такому явлению природы, как ночной дождь. как только начинаешь делать первые шажочки по измокшим спускам и восхождениям, то хочется коснуться губами чаши ночного и горячего как пламя чая.
в ночь я особенно люблю ходить под самым ливнем. все люди прячутся от вечной мерзлоты и мокроты, а я продолжаю сомнительно и романтично шагать по мрачным улицам города, держа в руке прозрачную как стекло антуку.
дождь стремительно льёт на моё укрытие, как будто хочет что-то донести до меня. я улыбаюсь в ответ на все его желания подружиться со мной.
всегда с нетерпением жду наступление этой поры!
застаріла, тому що це вже відбувалося давно