Талант необходим во всех делах, как и призванье. Упорный труд и обучение, а не манера красиво себя преподносить, которая рушится в мгновенье. Не подумайте, что басня Квартет высмеивает только музыкантов-самоучек, концерты которых зачастую - смех да и только, произведение описывает людей, которые берутся не за свои дела, об этом им и говорит Соловей - мастер своего дела, что как бы вы друзья не садились, музыкантов из вас не выйдет. Хвастливые и самоуверенные люди считают, что за какое дело они не возьмутся - у них все сразу же получится, да ещё и в лучшем виде, однако есть такие дела, которые требуют не только кропотливого труда, о котором часто не задумываются этакие хвастуны, но и таланта.
Кого высмеивает Крылов в этой басне? Да всех болтунов только на слова, а не на дело. Говорят и часто сравнивают героев басни с политическими деятелями, не на конкретные действия или принятие важных решений, для которых требуются специальные знания и опыт. Такие устраивают дебаты и представления, а что толку? И только мудрый Соловей знает: для хорошей игры в команде нужен профессионализм.
Дети, опирающиеся на свой совсем небольшой жизненный опыт, быстренько разбираются, что к чему, потому что хвастовство в их возрасте особенно ярко выражено.
Ровена – до Айвенго: “Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло”. “Чим більше перешкод і труднощів, тим більше слави попереду.” “Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку.”
“— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались.”
“— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. ” “Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв’язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з’єднання.”