Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж..
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі...
показан контраст двух миров ("владелец роскошных палат - обездоленные бедняки, инверсия - с непокрытыми шли головами,не страшат тебя громы небесные,не считающий жизнью завидною,лестью бесстыдною,громы небесные,скорбь вопиющая,эпитет - холопским недугом,пышный подъезд,скорбь вопиющая, преклонные дни,в благовонной тени,метафора - оборванная чернь,скудная лепта,синтаксический параллелизм - и пойдут, пробираясь дорогой, и земля! анафора - где бы где бы мужик не стонал,стонет он по полям, по дорогам,
стонет (анафора - это единоначатие)
сравненипе - создал песню, подобную стону.