класицизм веймарський — напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х xviii ст. представлений творчістю й.-в.гете, ф.шіллера, теоретичними працями й.вінкельмана, в.гумбольдта. к.в., що прийшов на зміну періоду "бурі і натиску", руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. водночас к.в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами," на відміну від французького класицизму, тяжів до жанрового розмаїття, масштабності образів, простоти композиції.
В моем понимании, плыть по течению - подстраиваться под окружающий мир, общественное мнение, делать всё как все, не совершать выбор по своей воле, это безинициативные люди, радующиеся тому, что преподнесла им жизнь. против течения - формировать строгие принципы и следовать им, иметь свою идею, свое мироощущение, составлять собственное, независимое, свободное от людских предрассудков сознание мира, мировоззрение. в литературе примеров масса: это Базаров ("Отцы и дети", Тургенев), строго придерживающийся идеи нигилизма, живущий этой идеей, это Раскольников, одержимый идеей разделения людей на "право имеющих" и "тварей дрожащих". Другой вопрос, что их идеалы рушатся, герои в них разочаровываются... но в этом и состоит смысл жизни: падение - восхождение, разочаровывание в старом - построение нового... к плывущим по течению я бы отнесла героев чеховской пьесы "Вишневый сад", где Раневская, Гаев, искренне любя свой сад, являющийся символом Родины, не в состоянии за него постоять, защитить... к таким героям относится Хлестаков из "Ревизора" Гоголя. это человек, безрассудно наслаждающийся выпавшей удачей... он, сообразив, что его приняли за кого-то другого, не уезжает из города. это и Обломов из одноимённого романа Гончарова, проводящий свою жизнь, лёжа на диване и не ни к какой деятельности.
класицизм веймарський — напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х xviii ст. представлений творчістю й.-в.гете, ф.шіллера, теоретичними працями й.вінкельмана, в.гумбольдта. к.в., що прийшов на зміну періоду "бурі і натиску", руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. водночас к.в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами," на відміну від французького класицизму, тяжів до жанрового розмаїття, масштабності образів, простоти композиції.