Існує загадка, ще й досі ніким не розгадана, яка й зараз не дає спокою багатьом: "Як же так, росли діти в одній родині, виховувалися однаково — один на радість, другий на горе й ганьбу?"
Саме так сталося в сім'ї полковника Тараса Бульби. Виросли хлопці дужі й здорові, навчені, як тоді годилося. На Січ поїхали, там себе показали як добрі козаки. А прожили недовгий свій вік і загинули, як нерідні...
Але тема твору вимагає розповісти про схожість братів, а не про їх відмінності. То й почнемо з того, що вони подібні до свого батька. В своїх дужих синах він впізнає самого себе — такого, яким був колись. Ні, вони батька не осоромлять. Вони Дніпро перепливають, вершники добрі, стрільці з кращих, на шаблях битися вміють. Все як Тарас, коли сам вперше на Січ прийшов.
Добрі козаки, в батька. Сказано ж: яблучко від яблуні далеко не падає. На війні теж не осоромили старого полковника. Старший, Остап, виявив талант полководця, розважливість отамана. От уже із батьком полковником нарівні: курінний отаман у Січі те саме, що полковник на Гетьманщині. Менший — теж добрий вояка. Любить "чарівну музику" бою і відважний до нестями. Весь у батька, який на війні шукає не прибутків, а слави. Обидва сини смерті не бояться, не з полохливих. У сутичці завжди ворога перемагають, хоч по-різному досягають цього.
Тепер треба зазначити, що схожі вони на батька в усьому. Остап не бачив у науках сенсу, то й не вчився в академії. "Все це казна-що!" — то ж Тарасові слова. А так, слава Богу, розуму не позичати, всього навчилися. І батько все знає, тільки придурюється, старий чорт. Схожість на батька в Андрієві проявилася в історії з панночкою. Батько вдома посуд бив, сп'янілий від споминів та горілки, а молодший присягу зневажає, сп'янілий від кохання. Усі вони і смерть зустрічають однаково, згадують найдорожче. Молодший шепоче ім'я прекрасної полячки, Остап кличе батька, а батько побивається за синами.
Стихотворная речь-это речь употребляемая с рифмой. прозаическая-это речь в виде прозы. стихотворную речь легче учить чем прозаическую,потому что конец одной строки оканчивается похожим на следущую.этим и доказывает ,что речь с рифмой.прозаическую сложнее учить потому что,если ты недоконца знаешь тест,то невозможно предугадать ,что будет дальше.стихотворенье намного легче читать,чем прозу,но не всегда поймешь,какой в этом стихотворении смысл,ведь придется все перечитывать заново и искать ту строку в котором говорится о главном.в прозе легко можешь найти данное тебе предложение и высказать его при людях. *поставь лучший,прошу*
Петр гринев - главный герой рассказа. ему 17 лет он дворянин, только что поступивший на военную службу. одно из основных качеств гринева – искренность. он искренен с героями романа и с читателями. рассказывая и своей жизни, он не стремился приукрасить ее. на кануне дуэли со швабриным, он взволнован и не скрывает этого: «признаюсь, я не имел того хладнокровия, которым хвалятся почти всегда те, которые находились в моем положении». также прямо и просто говорит он и своем состоянии перед беседой с пугачевым в день захвата им белогорской крепости: «читатель легко может себе представить, что я не был совершенно хладнокровен». гринев не скрывает и отрицательных поступков (случай в трактире, во время бурана, в разговоре с оренбургским генералом). грубые ошибки искупаются его раскаянием (случай с савельчем). дума гринева еще не очерствела на военной службе, некоторые он сохранил до конца жизни. он содрогнулся при виде изуродованного башкира, захваченного при распространении пугачевских листовок. сильное впечатление производит на него пение пугачевцев: «невозможно рассказать, какое действие произвела на меня эта простая песня о виселице, распеваемая людьми, обреченными виселицею. их грозные лица, стройные голоса, унылое выражение, которое придавали они словам и без того выразительным, - все потрясало меня каким-то поэтическим ужасом». гринев не был трусом. он без колебания принимает вызов на дуэль. он один из немногих выступает на защиту белогорской крепости, когда, не смотря на команду коменданта, «оробелый гарнизон не двигается с места». он возвращается за отставшим савельичем. эти поступки также характеризуют гринева, как человека, способного любить. гринев не злопамятен, он искренне мирится с швабриным. ему не свойственно злорадство. уезжая из белогорской крепости, с освобожденной по приказу пугачева машей, он видит швабрина и отворачивается, не желая «торжествовать над униженным врагом». отличительная черта гринева – привычка платить добром за добро умением быть . отдает пугачеву свой тулуп, за спасение маши.
Объяснение:
Остап та Андрій — сини Тараса Бульби
Існує загадка, ще й досі ніким не розгадана, яка й зараз не дає спокою багатьом: "Як же так, росли діти в одній родині, виховувалися однаково — один на радість, другий на горе й ганьбу?"
Саме так сталося в сім'ї полковника Тараса Бульби. Виросли хлопці дужі й здорові, навчені, як тоді годилося. На Січ поїхали, там себе показали як добрі козаки. А прожили недовгий свій вік і загинули, як нерідні...
Але тема твору вимагає розповісти про схожість братів, а не про їх відмінності. То й почнемо з того, що вони подібні до свого батька. В своїх дужих синах він впізнає самого себе — такого, яким був колись. Ні, вони батька не осоромлять. Вони Дніпро перепливають, вершники добрі, стрільці з кращих, на шаблях битися вміють. Все як Тарас, коли сам вперше на Січ прийшов.
Добрі козаки, в батька. Сказано ж: яблучко від яблуні далеко не падає. На війні теж не осоромили старого полковника. Старший, Остап, виявив талант полководця, розважливість отамана. От уже із батьком полковником нарівні: курінний отаман у Січі те саме, що полковник на Гетьманщині. Менший — теж добрий вояка. Любить "чарівну музику" бою і відважний до нестями. Весь у батька, який на війні шукає не прибутків, а слави. Обидва сини смерті не бояться, не з полохливих. У сутичці завжди ворога перемагають, хоч по-різному досягають цього.
Тепер треба зазначити, що схожі вони на батька в усьому. Остап не бачив у науках сенсу, то й не вчився в академії. "Все це казна-що!" — то ж Тарасові слова. А так, слава Богу, розуму не позичати, всього навчилися. І батько все знає, тільки придурюється, старий чорт. Схожість на батька в Андрієві проявилася в історії з панночкою. Батько вдома посуд бив, сп'янілий від споминів та горілки, а молодший присягу зневажає, сп'янілий від кохання. Усі вони і смерть зустрічають однаково, згадують найдорожче. Молодший шепоче ім'я прекрасної полячки, Остап кличе батька, а батько побивається за синами.