Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "нравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили, як Пузир, що "плював на все і знать не хотів людського поговору". На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють "на фірмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватиме за неї копійки. І "фірмачі" цим користуються, бо договір буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата до через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки.
Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною? Тож твір І. Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства.
Это стихотворение напоминает сказку, так как сказка – это устный рассказ о чём-то фантастическом, необычном, чудесном, а в этом стихотворении главный герой “Мороз – воевода” действует как волшебник, у которого по мановению волшебной палочки всё может получиться.
- Пойду на моря-океаны – Построю дворцы изо льда. - Задумаю – реки большие Надолго упрячу под гнёт, Построю мосты ледяные, Каких не построит народ. - Идёт, по деревьям шагает, Трещит по замёрзлой воде, И яркое солнце играет, В косматой его бороде.
Начинается стихотворение «Узник» Лермонтова с автора отворить ему темницу и показать сияние нового дня, что вполне предсказуемо, ведь тюрьмы того времени действительно напоминали темницы из сказок о Кощее Бессмертном. Кроме желания выйти на свободу, Михаил рассказывает и о своей тоске по черноокой девице и смелому коню, но во второй части произведения прослеживаются панические строки о том, что темница высоко, а возлюбленная очень далеко. Анализ стихотворения Лермонтова «Узник» приводит к пониманию психологизма таких резких переходов от одного настроения к другому. Третья часть произведения повествует о полной безысходности.
Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "нравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили, як Пузир, що "плював на все і знать не хотів людського поговору". На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють "на фірмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватиме за неї копійки. І "фірмачі" цим користуються, бо договір буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата до через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки.
Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною? Тож твір І. Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства.