когда-то, давным давно, когда дома стояли лишь деревянные, а реки были чище горного хрусталя, жил один старик. он очень хотел построить себе новый, просторный дом. но была у него одна проблема-он был слишком стар для таких занятий. но что ж поделаешь-придется делать, если не хочешь провести весь остаток жизни в темной землянке с маленькими окошками.
и пошел старик в лес, бревна к дому волочить. встретил он в лесу медведя, большого-пребольшого. медведь сказал:-старик, я сейчас же съем тебя. Я голоден! старик испугался огромного медведя и решил схитрить.
:-Ой, мишка! какой же ты большой! ты же мной и не наешься-то! давай вот как сделаем: я лучше дам тебе моих двух коров, а ты мне эти вот бревнышки волочить до дому?
:-Хм. две коровы... не мало. ладно старик, где там твои бревна?
так и медведь старику. а старику жаль стало своих коровушек отдавать. все же долгое время с ними он прожил. кормилицы ведь! и попросил он медведя и со стройкой ему медведь сначала возражал, а потом перестал. кушать то все равно хочется. и вот наконец построил медведь старику дом. просторный, светлый, уютный. а когда медведь за наградой пришел, старик сказал мишке:-погоди,мишка. приходи завтра. дай хоть с коровками попрощаться...
медведь ушел и сказал, что вернется завтра вечером, к ужину.
а старик спрятал ночью своих коров и сделал чучела. набил их соломой и покрасил. как живые получились.
на следующий вече вернулся медведь. он выглядел серьезно настроенным на трапезу. :-где мои коровы, старик?!
:-да вон, там, в сарайчике спят. ты только сильно их не пугай. они у меня нежные.
медведь обрадовался. побежал в сарай. а в сарае он попал в ловушку! старик поставил улей совсем рядом с дверкой. а когда медведь с размаху открыл дверь, пчелы разозлились и начали жалить медведя. он испугался и убежал в лес. больше он в деревне не появлялся.=)
Объяснение:
Человек и эпоха – основная проблема искусства, так как понимание законов развития человеческой личности невозможно без знания особенностей той исторической обстановки, в которой этот человек существует.
Каждый писатель по-своему рассказал, как в страданиях и утратах проводил время чтобы добиться успеха в этом мире.
Русская литература существовала ещё до XI века и может быть отнесена к средневековой литературе. С самого начала литературу использовали для познания нашего мира, для изучения, его. Но потом её стали использовать, для розсказов о жизни и она стала популярной в каждой стране и как видите есть множество писателей, которие розсказывают, про свои мисли, фантазию...
Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя.
Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті.
Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б.
Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід.
На до м приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець.
У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!"
Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв...
По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід.
Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...