Фiлософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмис- лення світу, людини,є виявом філософських поглядів ліричногогероя. Ф.л. i філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя,природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характериими особливостями Ф.л. є художня настанова на пізнання сутнісних про6лем буття, часу i простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як іб ліричного осмислення дійсності. Ф.л. виявляеться в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своерідні етюди, вірші елегійного характеру тощо). Скажімо, в українській літературі 50-70-х ХХ ст. активно розвивався філософський сонет (М.Рильський, А.Малиписо, Д.Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко створюються вірші, гекетично не пов'язані 3 традиційними жанровими формами. Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки - "Троянди й виноград" М.Рильського, "Мить i вічність" І.Муратова, "Дерево пізнання" Л.Первомайського, "Карби" М.Бажана. Тут важливу роль відіграе саме контек
Громадянська лірика— умовна назва ліричних творїв, в яких актуалїзуються соціальні та націнальні мотиви. Однак вона не складає окремої групи, Г.л, присутня й у вірші-пейзажі (у вірші "Садок вишневий коло хати" Т,Шевченка мовиться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світабуття), в інтимних поєзіях (у відомих "Чарах ночі"О.,Олеся підкреслюється змістовна наповненість миті, коли в ній самоздійснюється людина), Г.л. сприяє формуванню національної свідомості та гідності (Т.Шевченко, П.Куліш, І.Франхо, Леся Українка, О,Олесь, пісні січових стрільців, В.Симоненко, В,Стус та ін.), розбудові націотворчих та державотворчих тенденцій (збірка "Вежї" О,Ольжича), утвердженню загальнолюдських цінностей. Вона не тільки виявляє посутність грэмадянськаї відповідальності автора, а. й істотні риси ментальної свідомасті (під час затяжної ;росїйсько-кавказької війни у ХІХ ст. О.Пушкін — автор симптоматичного вірша "Клеветникам России" — писав"Смирись, Кавказ, идет Ермолов", тоді ж Т.Шевченко звер- тався до волелю6них горців (чеченців): "Борітеся — поборете!"). Г.л. постае ефективним засобом відродження нації на своїй онтологічній основі, що завжди було актуальною про6лемою для українства та його поетів, які зазнавали переслідувань від чужинських режимів. Однак Г.л: спроможна оптимально виконувати свою функцію, коли вона спирається на естетичні критерії, поза якими неможлива ні поезія, ні мистецтво, не перетворюеться на інструмент позалітературних інтересів.
Інтимна лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще наз. ,, любовною або еротичною. І.л. розкритий широкий діапазон душевних пережевань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця, основні мотиви поезії мають еротичні забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття. Після ,, Книги пісень та лірики трубадурів . Ф Петрарка, Франко, Сосюра, Левицький – холодної інтимної лірики виявляється невичерпним для сьогоденньго покоління поетів.
Пейзажна лірика – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – опис природи. Сосюра, Рильський, Шевченко т.д.
Патріотична лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – виявлення патріотичних почуттів автора. І.Франко, Т. Шевченко, М. Коцюбинський.
Переживання і думки, виражені у ліричному творі не ідентифікуються (ототожнюються) з постаттю автора, для цього запроваджується поняття його ліричного „Я" – так званого ліричного героя (чи суб'єкта). Стосунки між автором і ліричним героєм трактуються як зв'язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом
Трудно выделить в человеке какое-то одно, самое главное качество. И все же я больше всего ценю в человеке умение дружить. Именно сейчас, в 14, мне нужен преданный друг, которому я могу довериться, который вовремя подскажет, что я делаю. Настоящая дружба делает человека духовно богаче, добрее, справедливее. Надо ли искать друга? Конечно, нет. Необходимо просто идти к людям с открытым сердцем, открытым для чужой беды и радости. И на память приходят строчки:
Не просто друга отыскать, поверь. Как в кухню, в дружбу не откроешь дверь. А если повезло и друг нашелся, Скажу: ты дружбу береги теперь.
Да, действительно, дружба - дело серьезное, хлопотное. Но как хорошо, когда один да один - двое! Ведь и горе, разделенное с другом, - половина горя. А радость, разделенная с другом, - радость вдвойне. Я считаю, что по-настоящему могут дружить только хорошие люди. А если у человека душа пустая, если нет у него нравственных идеалов, то никого не сможет обогреть он своим теплом. Не все мои ровесники понимают это. Но я уверен, что каждому надо учиться умению быть настоящим другом. Научишься - будешь Человеком! И это совсем не просто. Как часто мы не принимает критику друга, бываем слишком самоуверенным, обижаем друзей, говоря обидные слова. И дружбе конец. Чтобы такого не произошло, надо самому быть человеком, уметь прощать.
Фiлософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмис- лення світу, людини,є виявом філософських поглядів ліричногогероя. Ф.л. i філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя,природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характериими особливостями Ф.л. є художня настанова на пізнання сутнісних про6лем буття, часу i простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як іб ліричного осмислення дійсності. Ф.л. виявляеться в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своерідні етюди, вірші елегійного характеру тощо). Скажімо, в українській літературі 50-70-х ХХ ст. активно розвивався філософський сонет (М.Рильський, А.Малиписо, Д.Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко створюються вірші, гекетично не пов'язані 3 традиційними жанровими формами. Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки - "Троянди й виноград" М.Рильського, "Мить i вічність" І.Муратова, "Дерево пізнання" Л.Первомайського, "Карби" М.Бажана. Тут важливу роль відіграе саме контек
Громадянська лірика— умовна назва ліричних творїв, в яких актуалїзуються соціальні та націнальні мотиви. Однак вона не складає окремої групи, Г.л, присутня й у вірші-пейзажі (у вірші "Садок вишневий коло хати" Т,Шевченка мовиться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світабуття), в інтимних поєзіях (у відомих "Чарах ночі"О.,Олеся підкреслюється змістовна наповненість миті, коли в ній самоздійснюється людина), Г.л. сприяє формуванню національної свідомості та гідності (Т.Шевченко, П.Куліш, І.Франхо, Леся Українка, О,Олесь, пісні січових стрільців, В.Симоненко, В,Стус та ін.), розбудові націотворчих та державотворчих тенденцій (збірка "Вежї" О,Ольжича), утвердженню загальнолюдських цінностей. Вона не тільки виявляє посутність грэмадянськаї відповідальності автора, а. й істотні риси ментальної свідомасті (під час затяжної ;росїйсько-кавказької війни у ХІХ ст. О.Пушкін — автор симптоматичного вірша "Клеветникам России" — писав"Смирись, Кавказ, идет Ермолов", тоді ж Т.Шевченко звер- тався до волелю6них горців (чеченців): "Борітеся — поборете!"). Г.л. постае ефективним засобом відродження нації на своїй онтологічній основі, що завжди було актуальною про6лемою для українства та його поетів, які зазнавали переслідувань від чужинських режимів. Однак Г.л: спроможна оптимально виконувати свою функцію, коли вона спирається на естетичні критерії, поза якими неможлива ні поезія, ні мистецтво, не перетворюеться на інструмент позалітературних інтересів.
Інтимна лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще наз. ,, любовною або еротичною. І.л. розкритий широкий діапазон душевних пережевань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця, основні мотиви поезії мають еротичні забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття. Після ,, Книги пісень та лірики трубадурів . Ф Петрарка, Франко, Сосюра, Левицький – холодної інтимної лірики виявляється невичерпним для сьогоденньго покоління поетів.
Пейзажна лірика – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – опис природи. Сосюра, Рильський, Шевченко т.д.
Патріотична лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – виявлення патріотичних почуттів автора. І.Франко, Т. Шевченко, М. Коцюбинський.
Переживання і думки, виражені у ліричному творі не ідентифікуються (ототожнюються) з постаттю автора, для цього запроваджується поняття його ліричного „Я" – так званого ліричного героя (чи суб'єкта). Стосунки між автором і ліричним героєм трактуються як зв'язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом
Объяснение:
надеюсь