Наверное, потому, что очень уж горько было узнать о судьбе смотрителя, о том, что так и не дождался он любимой дочери, не то, что не дождался, а был уверен в том, что судьба её ужасна, что жиыёт она где-то вдали, брошенная увёзшим её офицером, всеми презираемая... Потому и опустился он так, каким застал его рассказчик в свой второй приезд. А когда узнал, что дочь не забыла отца, что в своей счастливой жизни нашла для него мето, что прмезжала к нему с детьми, не зная, что придётся увидеть могилу вместо отца... Как-то теплеет на сердце, когда читаешь об этом... Так и рассказчик - не жале уже ни о чём...
Так, мне кажется?
Глядя на эту картину, мы моментально переносимся в солнечную березовую рощу. Березу художник выбрал не случайно, с древних времен она считалась национальным символом. Березовая роща хорошо освещена солнцем. Кажется, будто сама картина излучает какой-то таинственный свет.
Чтобы подчеркнуть истинную красоту природы, Шишкин выбрал самые простые цвета. Яркие краски автор использовал для того, чтобы естественно передать великолепие лиственного леса, изысканность сочных трав и цветов. Он использовал белые краски, различные оттенки зеленого и коричневого. И это сочетание простых цветов дает удивительный эффект живой картины.
Художник изобразил небо без единого облачка, такое ясное и голубое, что кажется, стволы высоких берез утопают в нем. Природа просто светится изнутри. Ее волшебная красота завораживает зрителя. Ее неповторимое очарование привносит в полотно безусловную гармонию и жизнерадостность.
Как тонко переданы все неуловимые моменты, как четко изображены все малейшие детали в этом произведении. Березовая кора удивляет своей белизной, а молодая трава поражает своей шелковистостью. Солнечный погожий день наполняет этот пейзаж яркостью, насыщенностью и лучезарностью.
Глядя на картину, мне хочется радоваться теплым летним дням, солнечному свету, чистому лесному воздуху. Удачно применяя яркие краски, Шишкин смог создать такой родной и неповторимый образ русской природы. Березовая роща поднимает настроение, наполняет энергией, вселяет оптимизм.
Для того, чтобы гармонично передать красоту леса, художник выбрал весьма обычные цвета и благодаря их удачному сочетанию данный пейзаж отражает максимальную естественность. Эта картина понравилась мне своей правдивостью, которая выделяет и другие полотна художника. Лишь в таком единении с природой ощущаешь истинную ценность жизни.
Шишкин создал по праву достойное произведение, вложив в него частицу своей души. Великий русский пейзажист любил свою родину всем сердцем. Его безукоризненный, гениальный талант остался в картинах, которые он написал с любовью.
Родовід письменника корінням йде в козачий рід.
Так як мама юного Володимира була полькою, по-польськи він почав говорити раніше, ніж українською.
В юності він був виключений з академії з-за своєї причетності до руху народників і на рік засланий в Кронштадт, де перебував під поліцейським наглядом.
Свій перший твір Короленка відіслав для рецензування Салтиковим-Щедріним, але той відповів, що воно «молодо, зелено і недостатньо добре».
Після повернення зі свого короткого заслання він вступив до університету, але через кілька років був виключений і знову засланий, на цей раз — у Вятську губернію. Причина була та ж сама — народницький рух.
Після приходу до влади нового імператора Олександра III, всі засланці повинні були підписати присягу йому на вірність в обмін на помилування. Короленко відмовився це робити, і в результаті був засланий ще далі, в Сибір.
У своїх публікаціях у журналах і газетах він активно захищав простих людей, тим чи іншим чином постраждали від дій представників влади.
Популярність Володимира Короленка принесли твори, написані ним, коли він відбував свій термін у засланні в Якутії.
Одне з найвідоміших його творів, «Діти підземелля», являє собою скорочену версію його ж книги «У дурному суспільстві». Сам Короленко був дуже незадоволений тим, що цензура вирізала з книги багато важливих моментів.
На початку XX століття був призначений почесним академіком Російської академії наук. Проте, коли через два роки Максим Горький був спочатку прийнятий в академію, а потім майже відразу виключений з неї, Короленком на знак протесту склав з себе звання (факти про Максима Горького).
Письменник володів і іншим талантом — він творив дивовижні малюнки олівцем. Сам він, втім, скромно іменував їх «нарисами».
Незважаючи на підтримку революційних ідей, Короленко не схвалював дій більшовиків, здійснені ними після захоплення влади.
У роки Громадянської війни письменник багато займався благодійністю — допомагав організовувати дитячі будинки і притулки, займався збиранням їжі для голодуючих.
В. І. Ленін був незадоволений реакцією Короленка на революцію. Він заявив, що очікував більшого розуміння від людини, якому самому довелося тривалий час піддаватися гонінням.
Знаменитий письменник Іван Бунін говорив, що він може спокійно жити в Росії, поки тут є така людина, як Володимир Короленко.
Ще до революції письменник здійснив подорож по США, в ході якого відкрито критикував царську владу. Після повернення його затримали, допитали і обшукали, але в підсумку відпустили.
Книга «Голодний рік» за авторством Короленка описувала події зими голоду 1891-1892 років в Нижньому Новгороді. На кошти, виручені від її видання і продажу, літератор відкрив безкоштовну їдальню для голодуючих.
Завдяки його активному сприянню у Нижньому Новгороді відкрилося перше в Росії Астрономічне товариство.
Протягом усього життя В. Р. Короленка публікувався в журналах і газетах під приблизно 40 різними псевдонімами.
У нього було четверо дітей, але двоє з них померли ще в дитячому віці.
Антон Павлович Чехов говорив про Короленка, що «я готовий заприсягтися, що це дуже хороша людина».
Так як народжений письменник був у Житомирі, але при цьому у нього були польські коріння, його вважають «своїм» і в Росії, і в Україні, і в Польщі.
Ім’я Володимира Короленка носять більше півтора десятків бібліотек в країнах колишнього Союзу.
Объяснение:
вот держи