1.
«Хорошо, — сказал я хладнокровно, — если не хочешь дать полтину, то вынь ему что-нибудь из моего платья. Он одет слишком легко. Дай ему мой заячий тулуп». (А.С.Пушкин)
2.
Бродяга был чрезвычайно доволен моим подарком. Он проводил меня до кибитки и сказал с низким поклоном ваше благородие! Награди вас господь за вашу добродетель. Век не забуду ваших милостей». (А.С.Пушкин)
Глава VI. Пугачёвщина
3.
— Послушайте, Иван Кузмич! — сказал я коменданту. — Долг наш защищать крепость до последнего нашего издыхания; об этом и говорить нечего. Но надобно подумать о безопасности женщин. Отправьте их в Оренбург, если дорога еще свободна, или в отдаленную, более надежную крепость, куда злодеи не успели бы достигнуть. (А.С.Пушкин)
Глава VII. Приступ
4.
Мятежники съезжались около своего предводителя и вдруг начали слезать с лошадей. «Теперь стойте крепко, — сказал комендант, — будет приступ…» (А.С.Пушкин)
5.
«Ну, ребята, — сказал комендант, — теперь отворяй ворота, бей в барабан. Ребята! вперед, на вылазку, за мною!» (А.С.Пушкин)
6.
Вдруг услышал я крик: «Постойте, окаянные! погодите!..» Палачи остановились. Гляжу: Савельич лежит в ногах у Пугачева. (А.С.Пушкин)
7.
«Отец родной! — говорил бедный дядька. — Что тебе в смерти барского дитяти? Отпусти его; за него тебе выкуп дадут; а для примера и страха ради, вели повесить хоть меня старика!» (А.С.Пушкин)
Глава VIII. Незваный гость
8.
Гости выпили еще по стакану, встали из-за стола и простились с Пугачевым. Я хотел за ними последовать, но Пугачев сказал мне: «Сиди; я хочу с тобою переговорить». Мы остались глаз на глаз. (А.С.Пушкин)
9.
- …Ты крепко передо мною виноват, — продолжал он, — но я помиловал тебя за твою добродетель, за то, что ты оказал мне услугу, когда принужден я был скрываться от своих недругов. То ли еще увидишь! Так ли еще тебя когда получу свое государство! Обещаешься ли служить мне с усердием? (А.С.Пушкин)
Глава IX. Разлука
10.
Пугачев, увидев меня в толпе, кивнул мне головою и подозвал к себе. «Слушай, — сказал он мне. — Ступай сей же час в Оренбург и объяви от меня губернатору и всем генералам, чтоб ожидали меня к себе через неделю. Присоветуй им встретить меня с детской любовию и послушанием; не то не избежать им лютой казни. Счастливый путь, ваше благородие!» (А.С.Пушкин)
1.
«Хорошо, — сказал я хладнокровно, — если не хочешь дать полтину, то вынь ему что-нибудь из моего платья. Он одет слишком легко. Дай ему мой заячий тулуп». (А.С.Пушкин)
2.
Бродяга был чрезвычайно доволен моим подарком. Он проводил меня до кибитки и сказал с низким поклоном ваше благородие! Награди вас господь за вашу добродетель. Век не забуду ваших милостей». (А.С.Пушкин)
Глава VI. Пугачёвщина
3.
— Послушайте, Иван Кузмич! — сказал я коменданту. — Долг наш защищать крепость до последнего нашего издыхания; об этом и говорить нечего. Но надобно подумать о безопасности женщин. Отправьте их в Оренбург, если дорога еще свободна, или в отдаленную, более надежную крепость, куда злодеи не успели бы достигнуть. (А.С.Пушкин)
Глава VII. Приступ
4.
Мятежники съезжались около своего предводителя и вдруг начали слезать с лошадей. «Теперь стойте крепко, — сказал комендант, — будет приступ…» (А.С.Пушкин)
5.
«Ну, ребята, — сказал комендант, — теперь отворяй ворота, бей в барабан. Ребята! вперед, на вылазку, за мною!» (А.С.Пушкин)
6.
Вдруг услышал я крик: «Постойте, окаянные! погодите!..» Палачи остановились. Гляжу: Савельич лежит в ногах у Пугачева. (А.С.Пушкин)
7.
«Отец родной! — говорил бедный дядька. — Что тебе в смерти барского дитяти? Отпусти его; за него тебе выкуп дадут; а для примера и страха ради, вели повесить хоть меня старика!» (А.С.Пушкин)
Глава VIII. Незваный гость
8.
Гости выпили еще по стакану, встали из-за стола и простились с Пугачевым. Я хотел за ними последовать, но Пугачев сказал мне: «Сиди; я хочу с тобою переговорить». Мы остались глаз на глаз. (А.С.Пушкин)
9.
- …Ты крепко передо мною виноват, — продолжал он, — но я помиловал тебя за твою добродетель, за то, что ты оказал мне услугу, когда принужден я был скрываться от своих недругов. То ли еще увидишь! Так ли еще тебя когда получу свое государство! Обещаешься ли служить мне с усердием? (А.С.Пушкин)
Глава IX. Разлука
10.
Пугачев, увидев меня в толпе, кивнул мне головою и подозвал к себе. «Слушай, — сказал он мне. — Ступай сей же час в Оренбург и объяви от меня губернатору и всем генералам, чтоб ожидали меня к себе через неделю. Присоветуй им встретить меня с детской любовию и послушанием; не то не избежать им лютой казни. Счастливый путь, ваше благородие!» (А.С.Пушкин)
ответ:Одним з найпоетичніших творів української літератури справедливо вважається повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». В її основу письменник поклав фольклор закарпатської частини України — Гуцульщини. У часи створення повісті цей край вже декілька століть був відірваний від інших українських земель, тому там сформувалися свої традиції і побут, своєрідні обряди й окремий діалект. Завдяки М. Коцюбинському цей самородок відкрився для всієї країни, а назва твору підкреслила, що його герої хоч і забуті нині, але спільні наші предки.
Головні герої повісті — Іван та Марічка, представники ворогуючих між собою родів. На початку повісті Марічка — маленька беззахисна дівчинка, яка своєю добротою та ласкою зуміла розтопити лід ворожості такого ж маленького хлопчика Іванка. Довірлива та тендітна, вона глибоко запала в душу хлопчикові. Марічка вміла гарно співати й відзивалася своїми співанками на гру Іванка на сопілці «як самичка до дикого голуба». Ліс бринів Марічкиними піснями, наче дівчина їх засівала.
Іванко був дев’ятнадцятою дитиною в родині. Хлопчик ріс, сприймаючи світ, як казку. З часом казка відкрилася і в ньому самому. Уже в сім років Іванко вмів розшукати помічне зілля, міг добре порозумітися з лісовим народом. Нерозривний тісний зв’язок з природою, осмислення навколишнього світу в образі гуцульської казки дуже зближує Марічку та Івана. Між ними зароджується кохання, яке росте разом з тим, як дорослішають Іван та Марічка. З вірою в кохання Марічка віддається Іванові.
Але не судилося закоханим жити в щасті та добробуті. Гине батько Івана, і хлопець змушений залишити кохану, відправившись у найми. А коли Іванко повертається додому, то не застає свою кохану Марічку живою: дівчина загинула під час повені. Після цього Іван на шість років зникає з села, шість років він намагається вилікувати свою душу від втраченого кохання.
Іван таки повертається до рідного дому, намагається влаштувати своє життя і навіть одружується та заводить господарство. Та зламати себе він не може. Іванко — цільна натура і не розуміє, як можна жити у компромісі, тому перше і єдине кохання до Марічки все перемагає. Сум та туга відвертають Івана від його жінки, від людей, тьмарять його розум і врешті-решт приводять до загибелі.
Повість «Тіні забутих предків» проникнута своєрідним сприйняттям життя, фантастичною природою, унікальним фольклором і своєрідною поезією Карпат. Образи Марічки та Івана трагічніші навіть за образи Джульєтти та Ромео, адже веронські коханці гинуть через випадок, а доля гуцульських закоханих прирікає їх з самого початку, бо їхнє кохання занадто велике, щоб існувати в цьому світі. Розлучає Івана та Марічку та ж саме казка, що і звела їх разом: Марічку забирає річка, а Івана — Нявка, яка приймає образ коханої дівчини.
Объяснение: