Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Історія Редагувати
Докладніше: Живопис бароко
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.
Техніка олійного живопису Бароко Редагувати
Техніка малювання Караваджо[2] Редагувати
Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до Караваджо, можна підсумувати його технічну практику таким чином:
1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розмішувати основні світлі масиви свинцевими білилами.
5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка (verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.
Особое место в лирике Есенина занимают образы животных. “Братья наши меньшие” наделены абсолютно всеми человеческими чувствами, в том числе и человеческими образами, одним из которых является трагедия материнства. Стихотворение, в котором наиболее ярко это описано, — “Корова”. С самых первых строк мы понимаем, что перед нами старое животное, прожившее очень тяжелую жизнь:
Дряхлая, выпали зубы, Свиток годов на рогах. И ее выгонщик грубый На перегонных полях.
Бедной корове осталось жить недолго. И вот в самом конце жизни ей выпало счастье: родился теленок. Но эта радость оказалась непродолжительной:
Не дали матери сына, Первая радость не впрок.
Старая корова знает, что и ее ожидает та же участь, что и сына:
Скоро на гречневом свее С той же сыновней судьбой Свяжут ей петлю на шее И поведут на убой.
Но животное беспокоит не столько собственная смерть, сколько смерть своего дитя. Ведь, вопреки всем мнениям, животные тоже очень тяжело переживают разлуку со своими детьми. Это стихотворение наполнено сострадания к бедной корове, поэтому здесь практически нет эпитетов, а если и есть, то только те, которые усиливают печаль: “выгонщик грубый”, “сердце неласково к шуму”, “грустная дума”, “жалобно”, “грустно”, “тоще” и т. д. Но, как и у человека, у животного есть надежда. Последние строки стихотворения понять, о чем мечтает корова:
Снится ей белая роща И травяные луга.
“Белая роща” символизирует жизнь без мук, без огорчений. Но этой мечте не суждено сбыться, этот мотив введен для того, чтобы противопоставить реальную жизнь той, которая грезится корове. Таким образом, природа в лирике Есенина предстает со всеми ее печалями и радостями, но в то же время только она исцелять душу человека.
У лукоморья дуб зелёный; Златая цепь на дубе том: И днём и ночью кот учёный Всё ходит по цепи кругом; Идёт направо - песнь заводит, Налево - сказку говорит. Там чудеса: там леший бродит, Русалка на ветвях сидит; Там на неведомых дорожках Следы невиданных зверей; Избушка там на курьих ножках Стоит без окон, без дверей; Там лес и дол видений полны; Там о заре прихлынут волны На брег песчаный и пустой, И тридцать витязей прекрасных Чредой из вод выходят ясных, И с ними дядька их морской; Там королевич мимоходом Пленяет грозного царя; Там в облаках перед народом Через леса, через моря Колдун несёт богатыря; В темнице там царевна тужит, А бурый волк ей верно служит; Там ступа с Бабою Ягой Идёт, бредёт сама собой, Там царь Кащей над златом чахнет; Там русский дух... там Русью пахнет! И там я был, и мёд я пил; У моря видел дуб зелёный; Под ним сидел, и кот учёный Свои мне сказки говорил.
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Історія Редагувати
Докладніше: Живопис бароко
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.
Техніка олійного живопису Бароко Редагувати
Техніка малювання Караваджо[2] Редагувати
Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до Караваджо, можна підсумувати його технічну практику таким чином:
1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розмішувати основні світлі масиви свинцевими білилами.
5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка (verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.