Question

Виписати з тексту повісті 3 портрети Ассоль: з розділу “Передбачення” - Ассоль-дитина; з розділу “Напередодні” - Ассоль-доросла; з розділу “Світанок” - Ассоль-очима Грея. Пурпуровы вытрила

Answer 1

Ассоль спала. Лонгрен, діставши вільною рукою люльку, задимів, і вітер поніс дим понад тином, до куща, який ріс із зовнішнього боку городу. Під кущем, спиною до тину, жуючи пиріг, сидів молодий жебрак. Розмова батька з дочкою звеселила його, а запах гарного тютюну налаштував на ласий лад.
— Дай, господарю, біднякові закурити, — сказав він крізь лозини. — Коли взяти твій тютюн, то мій, можна сказати, трутизна.
— Я б дав, — майже ів Лонгрен, — але тютюн у мене в тій кишені. Бачиш-но, мені не хочеться будити дочку.
— Гай-гай! Прокинеться, знову засне, а перехожий узяв та й покурив.
— Ну, — заперечив Лонгрен, — ти таки не без тютюну, а дитина стомилася. Зайди, якщо хочеш, пізніше.
Жебрак презирливо сплюнув, настромив на палицю мішок і заходився пояснювати: — Принцеса, ясна справа. Убив ти їй у голову ці заморські кораблі! Ех ти, дивак-дивачисько, а ще хазяїн!
— Слухай-но, — шепнув Лонгрен, — я, мабуть, розбуджу її, але тільки потім, щоб намилити твою здоровенну шию. Забирайся геть!
За півгодини жебрак сидів у трактирі за столом з десятком рибалок. Позаду них, інколи смикаючи чоловіків за рукав, інколи знімаючи через їхнє плече склянку з горілкою, — звісно, для себе, — сиділи гінкі жінки із вигнутими бровами й руками круглими, мов бруковий камінь. Жебрак, скипаючи образою, розповідав:
— …І не дав мені тютюну. «На твоє повноліття, — каже, — припливе особливий червоний корабель… По тебе. Адже судилося тобі вийти за принца. І тому, — мовить, — чарівникові — вір». Але я кажу: «Буди, буди, мов, тютюну дістати». Бо ж він біг за мною півдороги.
— Хто? Що? Про що він говорить? — лунали цікаві голоси жінок. Рибалки, ледве повертаючи голови, товкмачили з усмішкою:
— Лонгрен з дочкою здичавіли, а може, звихнулися розумом; ось чоловік розповідає. Чаклун був у них, так треба розуміти. Вони чекають — баби, вам би не проґавити! — заморського принца, і ще під червоними вітрилами!
За три дні, вертаючись із міської крамниці, Ассоль уперше почула: — Агов, шибенице! Ассоль! Глянь-но сюди! Червоні вітрила пливуть!
Дівчинка, здригнувшись, мимоволі глянула з-під руки на відкрите море. Потім обернулася туди, звідки лунали крики; там, кроків за двадцять од неї, стояла купка хлопців; вони гримасували, показуючи їй язика. Зітхнувши, дівча побігло додому.

Наївні її спроби з кимось потоваришувати раз по раз закінчувалися гірким плачем, синцями, саднами й іншими проявами громадської думки; врешті-решт дівчинка вже не ображалась, але часом, однак, питала батька:
— Скажи, чого нас не люблять?
— Е, Ассоль, — говорив Лонгрен, — хіба вони вміють любити? Любити треба вміти, а на це вони якраз і нездатні.
— Як це — вміти?
— А ось так!
Він брав дівчинку на руки й міцно цілував сумні очі, що мружилися від ніжного задоволення.
Найчастіше Ассоль розважалася, залізаючи вечорами або у свято до батька на коліна, коли старий, відставивши банки із клейстером, інструменти й відклавши незакінчену роботу, сідав, скинувши фартуха, відпочити, із люлькою в зубах, — й, крутячись у дбайливому кільці батьківської руки, чіпала різні частини іграшок, розпитуючи про їхнє призначення.