Основная тема стихотворения А.С. Пушкина «Зимний вечер» — это тема борьбы. Главная идея данного произведения заложена в основе сюжета. Уже в первой строке чувствуется накал эмоций: «Буря мглою небо кроет…».Далее в стихотворении «Зимний вечер» звучит призыв поэта не покоряться судьбе, а продолжать борьбу с жизненной «бурей».
Всю свою жизнь Александр Сергеевич был верен этому принципу, оставаясь бунтарем со своим собственным мнением.В стихотворении «Зимний вечер» автор использует выразительные средства, чтобы передать образы, эмоции и пейзажные мотивы со всей полнотой, яркостью и силой.
Пушкин применяет в данном произведении всю эмоциональную красочность эпитетов: мрачные тучи, добрая подружка, бедная юность.
Оживить образы используемые поэтом олицетворения: буря, то «как зверь завоет, то заплачет как дитя».Настроение поэта, как нельзя лучше, передает черехстопный хорей. В стихотворении «Зимний вечер» насчитывается четыре строфы.Пушкин использовал перекрестную точную рифму, женскую — в первой и третьей строке и мужскую — во второй и четвертой.Стихотворение получилось очень мелодичным и легко ложится на музыку.Жанр стихотворения «Зимний вечер» — это реалистическая пейзажная лирика. Хотя литературные критики находят в данном произведении и элементы классицизма и романтизма.
Анализ стихотворения А.С. Пушкина показывает, что данное произведение является отражением жизненной позиции поэта. Его восприятие мира передано при ярких образов и выразительных средств.
Федор Михайлович Достоевский родился 11 ноября (30 октября по старому стилю) 1821 года в Москве. Он был вторым ребенком из шести в семье врача московской Мариинской больницы для бедных, сына униатского священника Михаила Достоевского, который в 1828 году получил звание потомственного дворянина.Фёдор Михайлович Достоевский (1821–1881 гг.) – величайший писатель, классик русской литературы, мыслитель. Автор таких бессмертных произведений, как «Идиот», «Преступление и наказание», «Униженные и оскорблённые», «Братья Карамазовы» и многих других.
Відповідь:
Літературою епохи Відродження (середина XV - початок XVII ст., для Італії - з XIV ст.) вписана одна з найяскравіших сторінок в історію мистецького та духовного розвитку людства. Надзвичайні її успіхи пояснюються особливостями історичного періоду XIV-XVII ст., коли в надрах старого феодального ладу визрівав новий капіталістичний уклад. Класична характеристика Відродження дана Ф. Енгельсом у введенні в "Діалектику природи": "Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і вченості. Люди, що заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими. Навпаки, вони були більш-менш овіяні характерним для того часу духом сміливих шукачів пригод".
Літературу епохи Відродження відрізняє новий гуманістичний світогляд, головне в якому - висунення на перший план людини (homo) з його розкутим, вільним від середньовічних догм розумом і сферою почуттів, що визнана гідною найпильнішої уваги. Боротьба за те, щоб людина стала людяніше, тобто розумнішими і добрішими, стала основною темою у творах титанів літератури Відродження. Велику до в цій благородній боротьбі надавало їм звернення до поетичної творчості своїх народів, де здавна вироблявся ідеал людини, і до античної культурі часу її розквіту, яка теж давала зразки високої людяності.
Для літератури Відродження характерний реалізм, долає середньовічний аллегоризм, який не був повністю зжитий в міській літературі. При цьому ренесансному (возрожденческому) реалізму властиві такі відповідні епохи риси, як титанізм характерів героїв, широта показу дійсності з відтворенням її суперечностей, введення в картину дійсності елементів фантастики і пригод, які мають фольклорну основу, оптимізм, породжений вірою в людину. Всі названі риси ренесансного реалізму з великою силою проявилися в творчості титанів художньої думки Шекспіра, Сервантеса, Рабле та інших.
Література Відродження не була однорідною. Якщо на ранньому етапі Відродження в тій чи іншій літературі ясно відчувалося властиве гуманістам "життєрадісне вільнодумство" (Ф. Енгельс), віра в торжество добрих почав, то у творах пізнішого часу помітно відчуття кризи гуманістичних поглядів, відчувається ущербність, трагізм. Так як епоха європейського Відродження була часом формування націй і національних мов, то література епохи розглядається у зв'язку з історією країни, національним характером народу і т. д.
Італійська література Відродження
Італійська література Відродження - найбільш рання з усіх європейських ренесансних літератур. Даний факт пояснюється порівняно раннім вступом Італії на шлях буржуазного розвитку. Вже до кінця XIII ст. в Італії помітно інтенсивний розвиток міст і торгівлі, попереду яких йдуть Флоренція, Болонья, Падуя, які стали колискою нової, гуманістичної італійської культури і літератури. Важливу роль зіграло і те, що на території Італії краще, ніж в інших країнах, збереглася антична культурна спадщина, яка стала однією з опор гуманістичного світогляду.
У розвитку італійської літератури Відродження розрізняються чотири етапи. Перший з них (кінець XIII - початок XIV ст.) - Предвозрождение, лише підготовка Відродження. Другий (XIV ст.) знаменує собою раннє Відродження і характеризується особливо бурхливим його розвитком. На третьому (XV ст.) - у зрілому Відродження - вже відчувається початок кризи гуманізму, певна втрата літературою її колишніх характерних для XIV ст. демократичних тенденцій, пов'язаних із змінами у внутрішньополітичному житті італійських міст (заміна вільних комун синьориями, що представляють собою зародок абсолютистського держави). Четвертий етап (кінець XV - XVI ст.), пізнє Відродження, характеризується його поступовим занепадом, зубожінням його літератури, викликаними загальним занепадом Італії з посиленням феодально-католицької реакції та у зв'язку з погіршенням її міжнародного становища після відкриття Америки і переміщення світових торгових шляхів.
Пояснення: