Узимку ліс відпочиває. Сплять дерева, скинувши листя до весни. Вони дали влітку плоди, а тепер час постояти в спокої.
Тільки хвійні дерева в лісі нагадують про минуле літо.
У лісових норах, дуплах та барлогах зимують звірі, великі та маленькі, ведмеді та їжачки. Поховалися комахи. Відлетіла на південь більшість лісових птахів.
Проте зараз активно ганяються за зайцями злі голодні вовки та лисиці. Але зайці теж підготувалися до зими. Вони маскуються своїми шубками під білий сніг.
Зимовий ліс потопає в снігових заметах. Навколо видно
лише чорні стовбури голих дерев та подекуди зелені “лапи” ялинок та сосен. Все інше занесене білим.
А коли визирає сонечко, сніг та іній у лісі виблискують, неначе розсипи діамантів.
Спершу видається, що цей білий сніг лишається всю зиму незаплямованим. Він не стає брудним, як сніг у місті, де їздять машини та димлять промислові труби. Але якщо придивитися, то на білосніжному лісовому килимі можна побачити безліч меленьких стежок. Це сліди тварин, які полюють, та тих, які ховаються від полювання. Якщо придивитися, то в лісі можна побачити також зимових птахів: снігурів, вівчариків тощо.
Вони зазвичай ласують мерзлими ягодами. Навіть холодною зимою життя в лісі не завмирає.
Ніхто не порушить тиши та спокою зимового лісу. Хіба що на вихідних люди спробують прокласти лижню лісовими стежками.
Жизнь доброй экономки представлена Толстым как самоотверженное беспрерывное служение господам, как постоянный, а потому незаметный подвиг. Причём писатель даёт понять, что её беспредельная преданность своим хозяевам вытекает не из тупой бессознательно- безличной покорности, а из сознательного чувства христианского смирения, терпения и любви, проявления которых открылись в последние дни её жизни: «Наталья Савишна два месяца страдала от своей болезни и переносила страдания с христианским терпением: не ворчала, не жаловалась, а только по своей привычке, поминала Бога. За час перед смертью она с тихой радостью исповедалась, причастилась и соборовалась маслом.
Соня - девочка со счастливой судьбой, со всеми благами жизни. Любимица отца растёт избалованная вниманием. Ей нравится жизнь ведь она окутана радостью, любовью и всецелым вниманием. Автор описывает девочку, как полненькую, счастливую девчушку. Маруся - ребёнок из бедной, неблагополучной семьи, которая растёт сама по себе. Заботу о ней взял на себя старший брат. Её отец тоже любит свою дочку, но по-другому. Маленькому, беззащитному существу не привыкать к тяготам и лишениям жизни. История судеб Маруси и Сони построена на антитезе.
Узимку ліс відпочиває. Сплять дерева, скинувши листя до весни. Вони дали влітку плоди, а тепер час постояти в спокої.
Тільки хвійні дерева в лісі нагадують про минуле літо.
У лісових норах, дуплах та барлогах зимують звірі, великі та маленькі, ведмеді та їжачки. Поховалися комахи. Відлетіла на південь більшість лісових птахів.
Проте зараз активно ганяються за зайцями злі голодні вовки та лисиці. Але зайці теж підготувалися до зими. Вони маскуються своїми шубками під білий сніг.
Зимовий ліс потопає в снігових заметах. Навколо видно
лише чорні стовбури голих дерев та подекуди зелені “лапи” ялинок та сосен. Все інше занесене білим.
А коли визирає сонечко, сніг та іній у лісі виблискують, неначе розсипи діамантів.
Спершу видається, що цей білий сніг лишається всю зиму незаплямованим. Він не стає брудним, як сніг у місті, де їздять машини та димлять промислові труби. Але якщо придивитися, то на білосніжному лісовому килимі можна побачити безліч меленьких стежок. Це сліди тварин, які полюють, та тих, які ховаються від полювання. Якщо придивитися, то в лісі можна побачити також зимових птахів: снігурів, вівчариків тощо.
Вони зазвичай ласують мерзлими ягодами. Навіть холодною зимою життя в лісі не завмирає.
Ніхто не порушить тиши та спокою зимового лісу. Хіба що на вихідних люди спробують прокласти лижню лісовими стежками.