У літературі існує безліч типів, які асоціюються у читачів з тим чи іншим персонажем. Наприклад, при словосполученні «маленька людина», в пам’яті виникає образ Аккакия Аккакиевича з «шинелі», а ось «зайвий людина» міцно асоціюється з персонажем роману «герой нашого часу» Печоріним. Також є певні усталені амплуа: якщо Отелло, ревнивець, якщо Дон Кіхот, то нещасний мрійник. У зв’язку з цим, що ж можна сказати про Тараса Бульбу, героя однойменного твору Миколи Гоголя? Читачі пам’ятають, що це той, який вбив свого сина, але зовсім забувають про інший аспект сприйняття. Варто лише подивитися на цей образ під іншим кутом, і стане ясно, що Тарас Бульба – народний герой.
Козак проявив себе як досвідчений воїн і розсудливий лідер. Він вже немолодий, але все одно не уявляє свого життя без битв і Січі. Адже саме Бульба заводить розмову про те, що козаки «засиділися», і пора б вже розім’яти кістки в якому-небудь битві. Питання віри стає надзвичайно важливим для світосприйняття Тараса. Сам автор каже, що Бульба «вважав себе істинним захисником православ’я»: він особисто розправлявся з тими, хто гнобив віруючих християн.
Не даремно саме Бульбу обрали отаманом. Для нього важлива доля своєї Батьківщини. Він став ще більш жорстоким і нелюдським. Але волею випадку він потрапляє до поляків, які стратили його на місці. Останні слова Бульби сповнені надій та віри в справедливість: «Прийде час, буде час, дізнаєтеся ви, ляхи, що таке православна руська віра! Вже й тепер чують далекі й близькі народи: підніметься з руської землі своєї цар, і не буде в світі сили, яка б не скорилася йому!»
Тарас Бульба був патріотом російської землі і захисником віри, все життя поклав на захист рідного народу і Вітчизни. Вольовий, рішучий і сміливий – таким постає перед читачем Тарас Бульба, і таким залишиться на століття.
ДЯДЯ ТОМ (англ. Uncle Tom) — герой романа Г. Бичер-Стоу «Хижина дяди Тома» (1851-1852). Негр-невольник, родившийся в одном из центральных штатов США — Кентукки, где, по словам Бичер-Стоу, бытовали «самые мягкие формы рабства». Мы встречаемся с Д.Т. в расцвете жизненных сил. И хотя его жена, тетушка Хлоя, называет его стариком, это «человек рослый, могучий, широкий в плечах, с типично африканскими чертами лица, в котором сквозит ум, доброта и благодушие». На первых страницах романа нарисована идиллическая картина: Д.Т. — близкое доверенное лицо своего хозяина мистера Шелби, человека просвещенного и доброго, благосклонно относящегося к рабам. Сын хозяина Джордж — частый гость в хижине Д.Т., он учит чернокожего друга читать и писать, читает ему Библию — любимую книгу негра. Идиллии, однако, скоро пришел конец. Финансовые затруднения заставили Шелби продать Д.Т. На первых порах герою книги повезло. Вместе с партией рабов его везли на пароходе в Новый Орлеан, на невольничий рынок. Д.Т упавшую за борт девочку. Отец ее, богатый плантатор Опо-стен Сен-Клер, купил Д.Т. В поместье у нового хозяина Д.Т. жилось хорошо. Его сытно кормили, работа была нетрудная — личный кучер маленькой»Шв. Но когда девочка и ее отец умерли, хозяйка решила распродать невольников. Д.Т. попал к жестокому плантатору Саймону Легри. Изнурительная работа не пугала сильного негра. Но он не мог смириться с тем, что к невольникам здесь относились как к бессловесной скотине. Так начался его поединок с хозяином, стремившимся унизить и сломить невольника. Д.Т. в этой борьбе поддерживает Христос, являющийся к нему в видениях. Сила духа глубоко верующего человека побеждает, сломить себя он не дает. Но Д.Т. в конце концов забивают до смерти. Образ Д.Т. по сей день вызывает споры: радикальных негритянских политиков возмущает проповедуемое им непротивление злу насилилием.