Від часу створення трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті. «Ромео і Джульєтта» (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,- «Юлій Цезар»), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа, перемогу святкують честь і справедливість.
Головні герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство.
Основний леймотив трагедії – розвінчання світу феодальних відносин, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття. Ворожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію захисту родинної честі, яку немовби захищають обидва табори. Можливо, колись цей конфлікт і мав реальну підставу, але зараз навіть пам’ять про нього щезла. Ця ворожнеча – пережиток давнього, проте воно ще має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку.
Таким чином, у трагедії стикаються дві суспільно-моральні сили: дух феодальної жорстокості й помсти і принципи кохання, гармонії прийдешньої епохи Відродження. Але передусім «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Юнак і дівчина з ворогуючих родин полюбили одне одного. Їх кохання – не тільки пристрасне почуття, яке не визнає ніяких перешкод, але й почуття, що нескінченно збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цього високого почуття. Ось Ромео бачить Джульєтту на балу, і її краса вразила юнака:
Ее сиянье факелы затмило. Она подобна яркому берилу В ушах арапки… Любил ли я хоть раз до этих пор? О нет! то были ложные богини, Я истинной красы не знал доныне!
Нічна сцена в саду, коли Джульєтта, сидячи біля вікна, мріє про Ро-мео, а він стоячи внизу, чує її зізнання, і їх наступна бесіда, під час якої вони порозумілися,- важко знайти у світовій літературі епізоди, що дорівнюють цьому за силою виявлення почуттів.
Кохання перетворює героїв. Ніколи не вибачив би дотеперішній Ромео пихатому Тібальду в’їдливість і грубість. Люблячий Ромео стає терплячім. Кохання робить його розсудливим і по-своєму мудрим. Тільки коли Тібальд накидається на добродушного Меркуціо, Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Її почуття ще дрімають. Покохавши Ромео, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки, які бажають бачити нареченим Джульєтти вельможного Париса. Адже ще деякий час тому вона була ладна придивитися до Париса. І, можливо, якщо б не сталася зустріч із Ромео на балу, відбувся б ще один шлюб, досить щасливий, на підставі доччиної слухняності перед бажанням батьків. Але Джульєтта визнає за краще вмерти, ніж одружитися з нелюбим. Дівчина першою починає розмову про одруження, у її
Словах, звернених до обранця, відчувається душевна зрілість і гідність люблячої жінки:
Повір мені, і я вірніша буду, Ніж ті, що хитро удають байдужість.
Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. «Любви все возрасты покорны»,- скаже про це пізніше геніальний російський поет. Відданість коханому, віра в Ро-мео, рішучість, горде усвідомлення власної правоти – усе це робить Джуль-єтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття.
Герої боряться за право вільного вибору в коханні, однак вони оточені сліпою й ненависною ворожнечею. Із тією ж рішучістю, з якою Джульєтта п’є снодійне зілля, що запропонував їй чернець Лоренцо,- береться вона і за кинджал, тому що знала: коханий наклав на себе руки, бо переконався у її смерті. Розділити з ним його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гине, тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам середньовічної закляклості, під владою якої перебувають Капулетті й Монтеккі. Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила нарешті ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані немовби купують перемогу нового життєвого принципу – принципу миру, дружби, кохання. Горе втрати примушує Монтеккі і Капулетті зрозуміти, що безглуздою ворожнечею вони знищили власне майбутнє. У загибелі закоханих народжується нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові станові забобони. Так було й так буде завжди, доки живе людина.
Потому что-один из ярчайших представителей авангардного искусства 1910-1920-х годов.Маяковский любил азартные игры и во время поездок по Европе предпочитал проводить время за карточными столами.Его критикуют за «попутничество», исключают из творческих объединений. В марте 1930 года Владимир Владимирович организовал выставку-ретроспективу «20 лет работы», где разместил многие свои произведения. На выставку не обратили никакого внимания даже бывшие коллеги по творческим объединениям. Естественно, отвернулось от поэта и партийное руководство. Все напасти свалились на Маяковского сразу: он терпит поражение в личной жизни, его постоянно и очень жестко критикуют, ему грозит потеря голоса, а спектакль «Баня» проваливается. Скорее всего, это и стало причиной самоубийства Маяковского 14 апреля 1930 года. Маяковский подарил своей возлюбленной Лиле Юрьевне Брик кольцо с её инициалами — «Л Ю Б». Будучи расположенными по кругу, эти буквы складывались в бесконечное «ЛЮБЛЮ». Когда Маяковский ввёл в употребление свою знаменитую стихотворную «лесенку», коллеги-поэты обвиняли его в жульничестве — ведь поэтам тогда платили за количество строк, и Маяковский получал в 2-3 раза больше за стихи аналогичной длины. Сущесвет несколько версий по поводу его смерти . Он любил острые ощущеня и несколько раз играл в русскую рулетку. И что это было не самоубийство, а просто в этот раз не повезло. Маяковский всю жизнь очень сильно боялся микробов и мыл руки при каждом удобном случае. Фобия развилась после того, как отец поэта умер в результате обычного укола иглой.Мне очень интересна его жизнь!
1.У меня есть друг! Он до тайного дослужился. Я значит с вокзала иду, а он тоже. И мы как увидели друг-друга обнялись, расцеловались друг-друга. Я ему жену представил и сыночка, а он про службу рассказал свою. Знаешь...ой! Никому не расскажешь? Точно? Я тогда очень испугался и кланялся перед ним, извинялся. А он смутился и ушёл. Да... вот так всё и было. 2.Дзенский диалог. Дзенские учителя обучали своих молодых учеников самовыражаться. В двух дзенских храмах было по ученику-ребенку. Один, идя каждое утро за овощами встречал на пути другого.
"Куда ты идешь? "- спросил как-то один. "Иду, куда ноги несут, "- ответил другой.
Этот ответ изумил первого, и он обратился к своему учителю за "Завтра, - сказал учитель, - когда ты встретишь этого мальчика, задай ему тот же вопрос. Он ответит тебе также, и тогда ты спроси: "А если бы у тебя не было ног, куда бы ты шел? " Это поставит его в затруднительное положение. "
На следующее утро дети снова встретились. "Куда ты идешь? "- спросил первый. "Куда ветер дует, "- ответил второй.
Это снова привело в замешательство первого ученика и он снова обратился к учителю. "Спроси его, куда бы он пошел, если бы не было ветра, "- предложил ему учитель.
На следующий день дети встретились в третий раз. "Куда ты идешь? "- спросил первый. "На рынок за овощами, "- ответил второй.
Кохання Ромео і Джульєтти
Від часу створення трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті. «Ромео і Джульєтта» (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,- «Юлій Цезар»), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа, перемогу святкують честь і справедливість.
Головні герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство.
Основний леймотив трагедії – розвінчання світу феодальних відносин, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття. Ворожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію захисту родинної честі, яку немовби захищають обидва табори. Можливо, колись цей конфлікт і мав реальну підставу, але зараз навіть пам’ять про нього щезла. Ця ворожнеча – пережиток давнього, проте воно ще має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку.
Таким чином, у трагедії стикаються дві суспільно-моральні сили: дух феодальної жорстокості й помсти і принципи кохання, гармонії прийдешньої епохи Відродження. Але передусім «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Юнак і дівчина з ворогуючих родин полюбили одне одного. Їх кохання – не тільки пристрасне почуття, яке не визнає ніяких перешкод, але й почуття, що нескінченно збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цього високого почуття. Ось Ромео бачить Джульєтту на балу, і її краса вразила юнака:
Ее сиянье факелы затмило. Она подобна яркому берилу В ушах арапки… Любил ли я хоть раз до этих пор? О нет! то были ложные богини, Я истинной красы не знал доныне!
Нічна сцена в саду, коли Джульєтта, сидячи біля вікна, мріє про Ро-мео, а він стоячи внизу, чує її зізнання, і їх наступна бесіда, під час якої вони порозумілися,- важко знайти у світовій літературі епізоди, що дорівнюють цьому за силою виявлення почуттів.
Кохання перетворює героїв. Ніколи не вибачив би дотеперішній Ромео пихатому Тібальду в’їдливість і грубість. Люблячий Ромео стає терплячім. Кохання робить його розсудливим і по-своєму мудрим. Тільки коли Тібальд накидається на добродушного Меркуціо, Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Її почуття ще дрімають. Покохавши Ромео, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки, які бажають бачити нареченим Джульєтти вельможного Париса. Адже ще деякий час тому вона була ладна придивитися до Париса. І, можливо, якщо б не сталася зустріч із Ромео на балу, відбувся б ще один шлюб, досить щасливий, на підставі доччиної слухняності перед бажанням батьків. Але Джульєтта визнає за краще вмерти, ніж одружитися з нелюбим. Дівчина першою починає розмову про одруження, у її
Словах, звернених до обранця, відчувається душевна зрілість і гідність люблячої жінки:
Повір мені, і я вірніша буду, Ніж ті, що хитро удають байдужість.
Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. «Любви все возрасты покорны»,- скаже про це пізніше геніальний російський поет. Відданість коханому, віра в Ро-мео, рішучість, горде усвідомлення власної правоти – усе це робить Джуль-єтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття.
Герої боряться за право вільного вибору в коханні, однак вони оточені сліпою й ненависною ворожнечею. Із тією ж рішучістю, з якою Джульєтта п’є снодійне зілля, що запропонував їй чернець Лоренцо,- береться вона і за кинджал, тому що знала: коханий наклав на себе руки, бо переконався у її смерті. Розділити з ним його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гине, тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам середньовічної закляклості, під владою якої перебувають Капулетті й Монтеккі. Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила нарешті ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані немовби купують перемогу нового життєвого принципу – принципу миру, дружби, кохання. Горе втрати примушує Монтеккі і Капулетті зрозуміти, що безглуздою ворожнечею вони знищили власне майбутнє. У загибелі закоханих народжується нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові станові забобони. Так було й так буде завжди, доки живе людина.
Объяснение: