Хлестаков, молодой человек лет двадцати трёх, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове, — один из тех людей, которых в канцеляриях называют пустейшими. Говорит и действует без всякого соображения. Он не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь мысли.
Началом самостоятельной творческой работы Валентин Григорьевич Распутин (род. 1937 г.) считал повесть «Деньги для Марии», которую он написал, будучи уже членом Союза писателей СССР. В 1968 году повесть вышла отдельным изданием. Сюжет повести прост: у продавщицы деревенского магазина Марии обнаружена недостача в тысячу рублей. Чтобы жену от тюрьмы, ее муж Кузьма отправляется по родственникам и знакомым в поисках денег. Встречи с разными людьми, размышления Кузьмы о жизни — составляют основу книги.
Широкую популярность Распутину принесла повесть «Последний срок», опубликованная в 1970 г. в журнале «Наш современник». Писатель рассказал о последних днях старухи Анны, в дом которой съехались ее дети. В советской литературе о смерти простых людей было не принято писать, воспевалась обычно героическая смерть во имя партии и родины. Распутин в своей книге, отталкиваясь от конкретного эпизода, размышляет о смерти, о переходе души человека в мир иной. Автор поднимает в повести основные вопросы бытия: о смысле жизни на земле, о взаимоотношениях детей и родителей, о разрыве со своими корнями и, как следствие, утрате нравственности.
Событием в русской литературе стала повесть «Живи и помни», которая появилась в печати в 1974 г. («Наш современник»). Тема книги: искупление греха предательства ни в чем не повинной души. Действие повести разворачивается вокруг дезертирства Андрея Гуськова из армии в последние месяцы Великой Отечественной войны. Распутин в одной из бесед говорил: «Мне интересны женские характеры. Я знаю, как ведет себя женщина, что у нее на уме, как она поступит в этот или следующий момент. Так вот, «Живи и помни» написано о женщинах». Истинной героиней повести является жена Гуськова Настена. Она не может пережить предательства своего мужа и вынуждена покончить жизнь самоубийством. Бросившись в Ангару, женщина убивает и будущего ребенка. В повести выражена идея ответственности за близкого человека.
Листи Тетяни і Онєгіна різко виділяються із загального тексту пушкінського роману у віршах «Євгеній Онєгін». Навіть сам автор поволі виділяє їх: уважний читач відразу помітить, що тут вже немає строго організованої «онегинской строфи», а помітна повна свобода пушкінського вірша.Лист Тетяни до Онєгіна ... Його писала юна повітова панянка (як відомо, по-французьки), ймовірно переступаючи через величезні моральні заборони, сама лякаючись несподіваною сили своїх почуттів:Як вам пишу - чи не доволі?Що я можу ще сказати?Тепер, я знаю, в вашій воліМене погордою покарати ... Знамениті рядки! У них - вся Тетяна. Їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові. Що спонукати провінційну панночку на таку сміливість, крім сильного почуття? У глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності.Вона передбачає, що, «упокоривши душі дівочої тривогу», могла б бути щаслива з іншим. У цих словах є частка настільки невластивого їй кокетства. Але тут же щирі почуття беруть верх:Інший! .. Ні, нікому в світіЧи не віддала б серця я!Тетяна і тут, і в наступних рядках гранично розкрита, абсолютно відверта. Вона викладає все повністю, нічого не приховуючи, чесно і прямо. І ми читаємо такі, приміром, рядки:Уяви: я тут одна,Ніхто мене не розуміє,Розум мій знемагає,І мовчки гинути я повинна. На що сподівалася, що шукала вона в Онєгіні? .. Розуміння. Онєгін з його світським вихованням здавався їй, сільської дівчинці, людиною незвичайним, а значить, здатним її зрозуміти. Але тут же Тетяна усвідомлює жах свого вчинку; Кінчаю! Страшно перелічити ...Соромом і страхом завмираю ...Але мені порукою ваша честь,І сміливо їй себе довіряю ... Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливою щирості ( «страшно перечитати»), але ні словом не виправила, Така вже вона - Тетяна Ларіна, героїня роману. Не треба забувати, що Онєгін на початку роману і в кінці його - це різні люди. Лист пише «другий Онєгін», змінився за час мандрів, здатний любити. Як і Тетяна, він переступає через неписані закони громадської моральності і пише любовний лист заміжньої дамі:Передбачаю все: вас образить Сумною таємниці пояснення. Яке гірке презирство Вага гордий погляд зобразить! .. Тут відчувається не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини. Розуміючи, що він може зашкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мірі не ставить її під удар, нічого не просить. Ні, щохвилини бачити вас, Всюди .следовать за вами, Посмішку вуст, рух тє очей Ловити закоханими очима ,,. І це все. Про більшому він не сміє сказати. Тепер це зовсім інша людина. Колишній Онєгін, той самий, що дав таку сувору відповідь Тетяні в парку, не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити. А цей може. І в підсумку герой визнає себе переможеним:Але так і бути: я сам собі Противитися не в силах боле; Все вирішено: я в вашій волі І віддаюся моїй долі. Зауважимо, що тут - майже дослівне повторення листа Тетяни. «Все вирішено: я в вашій волі», - пише Онєгін, А вона: «Тепер, я знаю, в вашій волі ...» Бути «в чужій волі», залежатиме від кого-то - і щастя і нещастя одночасно.Пушкін любить своїх героїв, але не шкодує їх - вони повинні пройти складний і тернистий шлях морального вдосконалення. І два листи, таких близьких за змістом та таких різних за висловом, є етапами цього складного шляху.
Відповідь:
Хлестаков, молодой человек лет двадцати трёх, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове, — один из тех людей, которых в канцеляриях называют пустейшими. Говорит и действует без всякого соображения. Он не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь мысли.