російської літературної мови. У юнацьких віршах - поет ліцейського братства, «шанувальник дружній свободи, веселощів, грацій і розуму», в ранніх поемах - співак яскравих і вільних пристрастей: «Руслан і Людмила» (1820), романтичні «південні» поеми «Кавказький полонений» (1820 -1821), «Бахчисарайський фонтан» (1821-1823) та інші. Вільнолюбні мотиви ранньої лірики, незалежність особистої поведінки послужили причиною посилань: південної (1820-1824, Катеринослав, Кавказ, Крим, Кишинів, Одеса) та в село Михайлівське (1824-1826). Живе сприйняття різнорідних європейських впливів, дар проникнення в інші культури та епохи, різноманіття розроблених жанрів і стилів (у тому числі «неукрашенним» проза «Повістей Бєлкіна» (1830), повість «Пікова дама» (1833) та інші твори), легкість, витонченість і точність вірша, рельєфність і сила характерів, «освічений гуманізм», універсальність поетичного мислення зумовили його значення в вітчизняної словесності: Пушкін підняв її на рівень світової. У знаменитому романі «Євгенії Онєгіні» і в багатьох інших творах Пушкін звертається до проблем індивідуалізму, меж свободи («Цигани», 1824). Їм були вперше визначені багато провідних проблеми російської літератури 19 століття, нерідко в їх трагічному протистоянні і нерозв'язності - народ і влада, держава і особистість, роль особистості і народу в історії («Борис Годунов», 1824-1825, «Полтава», 1828, «Мідний вершник», 1833, «Капітанська
Объяснение:
вибереш собі там яке
Хамелеон — це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.
Звичайно, у маленькому містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, що опинилося в центрі подій на майдані і, захищаючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка.
Події відбуваються дуже швидко, на очах, мовби на театральній сцені.
Ось іде поліцейський наглядач Очумєлов. Він чудово розпочав робочий день, конфіскувавши у когось аґрус, і до юрби на майдані підійшов не стільки ладу дати, скільки показати себе хазяїном будь-якої ситуації та, може, ше чимось поживитись.
— Бродяга! Знищити! — галасував він на весь майдан, дізнавшись, що собака нічийний. І радить потерпілому:
— Ти цього так не даруй!
Йому навіть спекотно стає від власного обурення та енергійного втручання в справу.
Але хтось висловлює припущення, що собака — генеральський. Погляди Очумє-лова миттєво ж змінюються на протилежні, він обвинувачує в тому, що сталося, потерпілого. Ніхто вже не шукає причини, з якої собака вкусив Хрюкіна, йому просто не вірять, кажуть, що сам цвяхом розковиряв палець.
главный герой прожил достаточно сложное детство,и это детство оставило след в его памяти.Его детство проходит красной нитью в его жизни,он горячо ждёт той теплоты и чего-то родного,которое он так и не смог получить