Стихотворение схоже с музыкальным произведением и обязательно имеет ритм.
Ритм ‒ это равномерное чередование в стихотворении ударных и безударных слогов в определенной последовательности.
Ударный слог в сочетании с безударным образует стопу.
Стихотворный размер определяется по количеству безударных звуков и положению ударного звука в одной стопе.
Существую двусложные (два звука в стопе) и трехсложные (три звука в стопе) стихотворные размеры.
Двусложные размеры ‒ ямб и хорей, трехсложные ‒ дактиль, амфибрахий, анапест.
Рифма ‒ созвучие окончаний в строках стихотворения.
Рифма может быть:
Парной ‒ aabb;
Перекрестной ‒ abab;
Кольцевой ‒ abba;
Сквозной ‒ .
В стихотворении может отсутствовать рифма (например, как в белом стихе).
Відповідь:
Роман був опублікований в двох томах. Перший вийшов в 1605 році, другий – в 1615 році. Роман замислювався як пародія на лицарські романи. Згодом переведений на всі європейські мови, цей роман понині є однією з найпопулярніших книг, а у 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі.
Стимулом до створення книги послужив роман «Інтерлюдії романсів», що висміює фермера, який зійшов з розуму після прочитання безлічі лицарських романів. Бідний фермер кинув свою дружину і став поневірятися по білому світу – що, в свою чергу, зробив і герой роману Сервантеса (за винятком того, що Дон Кіхот не був одружений). Цей сюжет був з підтекстом: точно так само вчинив і Лопе де Вега, після написання своїх численних автобіографічних любовних творів покинув сім’ю і відправився у флот Непереможної Армади.
Відомий інтерес Сервантеса до балад. І причини для глузування над літературним конкурентом у нього явно були: п’єси Лопе де Вега були популярніші творів самого Сервантеса. Вивести під маскою літературного персонажа свого ворога і вдосталь насміятися над ним – прийом відомий. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є те, що Дон Кіхот, хоч і видається затятим шанувальником рицарських романів, в першій редакції розповідав про свої любовні пригоди.
Роман складається з двох частин: перша «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1605 році; і друга «Друга частина геніального лицаря Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1615, щоб відновити добре ім’я письменника. Справа в тому, що в 1614 році була опублікована друга частина Дон Кіхота, написана якимсь Авельянедой (це був псевдонім самозванця. Його справжня особистість досі не встановлена).
Роман Авельянеди носив пародійний характер і різкі випади проти Сервантеса. У другій, цієї частини, Сервантес дає Авельянеда відсіч. На початку другої частини Сервантес в «Присвяті графу Лемоскому» згадує про підробленого Дон Кіхота. Також він наприкінці роману назвав Авельянеди «брехливим торседільясскім писакою» і писав, що Авельянеда «не має права перетягувати його кістки (тобто, кістки Дон Кіхота) в Стару Кастилію» (наприкінці підробленого «Дон Кіхота» обіцялося розповісти про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси в Старій Кастилії).
С) В Петербурге
А) В ночных сорочках