Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий.
XVII—XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові мотиви в архітектурі, живописі, навіть в оздобленні інтер'єрів. Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу — як європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю нічим не поступаються бароко європейському.
Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна... Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались.
Юрия Николаевича Куранова (годы жизни - с 1931 по 2001)
под названием «Царевна» рассказывается о мальчике по имени Митёк.
Заметив возле колодца какое-то движение, он схватил кирпич,
но увидел лягушку с большими печальными глазами.
Мальчик не стал её трогать. Он решил, что это закалдованная царевна.
Неожиданно на том же месте, где раньше была лягушка,
оказалась незнакомая Митьку девочка.
Он удивился и заговорил с ней так, как будто она была сказочной царевной.
Главная мысль этого рассказа состоит в том, что добро всегда вознаграждается.
Благодаря человеческой доброте и умению искренне верить в сказку
даже в современном мире могут происходить чудеса.
Этот рассказ интересен и поучителен -
он учит читателей бережному отношению к живой природе.