драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «сто тисяч», «хазяїн», «суєта». сюди ж належить і комедія «мартин боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів. драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх- могутня зброя: те, над. чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на. себе і. прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері. карпенко-карий надавав важливу роль сміху і вважав його одним з найбільш дієвих засобів боротьби с людськими . адже, дійсно, сміх — досить могутня зброя: той, з кого сміються, частіш усього перетворюється із кумира на об’єкт кепкування і втрачає свою значимість. крім того, кожного з нас сміх примушує подивитися на себе під критичним кутом і спонукає позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері та поведінці.
сюжет п’єси «мартин боруля» драматург будує на реальних фактах з життя його родини. у якийсь момент батько і. карпенко-карого, який майже все життя керував панськими маєтками, вирішив домогтися для своєї родини дворянського звання. на це пішло немало часу і коштів, але все марно: дворянське коріння родини так і не було доведено, бо в архівних документах прізвище предків письменника значилося як тобелевич, а він та його батько мали вже прізвище тобілевич. саме ці події і. карпенко-карий і поклав в основу п’єси, при цьому автор мав ціль висміяти таких, як він, — простих людей, що намагалися будь-якою ціною отримати дворянське звання і хибно вважали, що цим званням можна якось піднятися над іншими людьми
"Я эту страсть во тьме ночной вскормил слезами и тоской"; "мою пылающую грудь"; "страдание спит в холодной вечной тишине"; "восток озолотился"; "сонные цветы"; "растений радужный наряд хранил следы небесных слез"; "кудри виноградных лоз"; "и грыз сырую грудь земли"; "взор кровавый"; "но тщетно спорил я с судьбой: она смеялась надо мной"; "проснулся день, и хоровод светил напутственных исчез в его лучах"; "на мне печать свою тюрьма оставила"; "в тюрьме воспитанный цветок"; "огонь безжалостного дня"; "мир Божий спал в оцепенении глухом отчаянья тяжелым сном".