Образ Олеся
Олесь — простий сором’язливий хлопчик, що навчається у сільській школі. Ось як описав його зовнішність автор: «Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ».
Характеристика Олеся
Хлопчика Олеся характеризують такі людські риси:
добрий
людяний
гуманний
лагідний
співчутливий, небайдужий
уважний та пильний до природи, вміє бачити красу навколо себе
сором’язливий
розумний
допитливий (цікавиться усіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи)
смирний
слухняний по відношенню до матері
з повагою та бережливістю ставиться до природи
дбайливий
старанний
відмінно навчається у школі (до випадку з малюванням дятела замість горщика)
рішучий, впертий (вміє відстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти)
щирий
щедрий
незлопам’ятний (з легкістю забув образу на Федька Тойкала, який його вдарив за, нібито, зраду)
вдячний
здатний стати справжнім, вірним другом, але поки що не знайшов собі приятеля серед однолітків, адже вони, так само як і дорослі, вважають його диваком
Аналіз твору «Дивак»
Чому Олеся називають диваком?
Передусім, через його незвичне, безмірне захоплення природою. Хлопчика захоплює краса рідного краю. Він з такою всепоглинаючою любов’ю ставиться до природи, що йому навіть шкода псувати лід, яким покрилася річка. Ось витяг з його діалогу з іншими школярами:
— Ей, Олесю! – кличуть з гурту. – Гайда з нами подушки гнуть!
— Навіщо лід псуєте? – у відповідь Олесь. – Він ще молодий.
Чим зацікавив мене Олесь з оповідання «Дивак»?
Своєю поведінкою Олесь мене не просто зацікавив, а навіть вразив. Хлопчик дуже трепетно і зворушливо ставиться до природи. Можна сказати, він сприймає її як живу істоту. Ось приклади епізодів, що траплялися з Олесем та дозволяють зробити висновок про нього як особистість:
не забрав у дятла шишки
допоміг сосні не впасти, бо нагріб снігу під окоренок
намагався перешкодити хижій щуці з’їсти пліточку та жалкував, що це не вдалося
переймався, що коням буде важко везти багато сіна
прохав діда Прокопа не хльоскати, тобто не бити, батогом коней.
У чому головна думка твору Григора Тютюнника?
Автор поставив за мету через образ маленького хлопчика Олеся показати ставлення до природи з ніжністю та любов’ю. Оповідання навчає підростаюче покоління бути і помічати мальовничу красу рідного краю, а головне — охороняти скарби природи.
У творі зображено різне ставлення людини до природи, адже хлопчику Олесеві протиставлений образ його діда Прокопа, який споживацьки ставиться до природи. Це і є відображенням боротьби добра і зла в оповіданні: з одного боку, духовна краса особистості й єдність людини та природи (через образ Олеся), з іншого — користолюбство, черствість і жорстокість (через образ діда Прокопа).
На мою думку, саме такі люди, як Олесь, врятують світ, адже вони мудрі, небайдужі до чужого горя та чутливі до навколишнього світу.
Касым Тыныстанов родился 10 сентября 1901 года в селении Чырпыкты Пржевальского уезда Семиреченской области Российской империи (ныне Иссык-Кульский район Иссык-Кульской области Киргизии)[1].
В 1909—1912 годах учился грамоте у местного муллы, затем поступил в мусульманскую школу[2] в Сазановке, в 1914—1916 годах учился в русско-туземной школе в Пржевальске. В 1924 году окончил Казахско-киргизский институт просвещения в Ташкенте[1]. Был членом партии Алаш.[источник не указан 359 дней] С 1924 года состоял в ВКП(б)[1].
В 1923 году составил реформированный киргизский алфавит на основе арабского, на котором в 1924 году вышла его книга для чтения «Окуу китеби», а позднее ряд букварей. Впоследствии участвовал в замене арабского алфавита киргизского языка на латинский, затем — на кириллический алфавит[1].
В 1923—1924 годах был членом Кара-Киргизской научной комиссии, сотрудничал с редакциями газеты «Ак жол», журналов «Жас кайрат» и «Сана». В 1924 году назначен секретарём, в 1925-м — председателем Киргизского областного отдела Академического центра Научной комиссии Туркестанской республики. С августа 1925 по 1927 год — редактор газеты «Эркин-Тоо». В 1926 году участвовал в I тюркологическом съезде в Баку, где выступил с докладом о переводе киргизской письменности на латинский алфавит[1].
В 1927—1930 годы — народный комиссар просвещения Киргизской АССР[1][3]; одновременно в 1928—1931 — ответственный редактор созданного им журнала «Жаңы маданият жолунда» (рус. На пути к новой культуре). С 1930 года — научный сотрудник, позднее — директор Киргизского института культурного строительства. Одновременно с 1932 года преподавал в Киргизском педагогическом институте (доцент, с 1936 — профессор)[1]. В этот период написал и издал ряд работ по киргизскому языкознанию.
Перу К. Тыныстанова принадлежит ряд стихотворений. Среди них сборник «Касым ырларынын жыйнагы» (1925), а также переводы на киргизский язык Интернационала и басен И. А. Крылова. С 1934 года — член Союза писателей СССР[1].
1 августа 1937 года арестован[4]. 4 августа Фрунзенским горкомом исключён из партии без указания мотивов[5]. Обвинялся в принадлежности к социал-туранской партии и ведении разлагающей деятельности на идеологическом фронте, посредством протаскивания контрреволюционных, националистических идей. 5 ноября 1938 года ему было предъявлено обвинение по пунктам 2-7-8-11 статьи 58 УК РСФСР[6]. Ночью 6 ноября 1938 года выездной сессией Военной коллегии Верховного суда СССР (председательствующий — бригвоенюрист Алексеев, члены — бригвоенюрист Зайцев и военюрист 1-го ранга Болдырев, секретарь — военюрист 1-го ранга Батнер) приговорён «к высшей мере уголовного наказания расстрелу с конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества»[7]. Расстрелян в тот же день.
Реабилитирован 1 октября 1957 года Военной коллегией Верховного суда СССР (председательствующий — полковник юстиции Костромин, члены — подполковники юстиции Ухванов и Смирнов)[8]; 22 января 1958 был восстановлен в партии Центральным комитетом КП Киргизии[9] и окончательно реабилитирован в партийном отношении Парткомиссией при ЦК КПСС 16 мая 1964 года[10].
Объяснение:
Он сравнивает Дину то с кошечкой то с козочкой