Взяв би ті (окуляри) біс, що чіпляються на ніс.
Дивиться на Південь, а бачить Схід.
Добрий був, поки двома дивився, а надів ще пару— сказився.
Краще жити з поганими очима, чим без очей.
Менше жмурся так дальше побачиш.
Одні очі в упряжку, а другі на пристяжку.
Одно око на нас, а друге на Кавказ.
Одно око на полицю, а друге на помийницю.
Очей багато, а дулі під носом не бачить. Так кажуть на тих, що носять окуляри.
Очі скляні — очі дурні: упало й пропало.
Очі як картохи, а не бачуть ні трохи.
за скляні очі, а ті хай і повилазять.
Хто багато очей має, той мало бачить.
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі.
Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:
...обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обер на спині вогкий" пил,
Звільнив з оброті і вудил...
Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана:
Следующий рассказ не есть плод досужего вымысла. Все описанное мною действительно произошло в Киеве лет около тридцати тому назад и до сих пор свято, до мельчайших подробностей, сохраняется в преданиях того семейства, о котором пойдет речь. Я с своей стороны лишь изменил имена некоторых действующих лиц этой трогательной истории да придал устному рассказу письменную форму.
— Гриш, а Гриш! Гляди-ка поросенок-то... Смеется... Да-а. А во рту-то у него!.. Смотри, смотри... травка во рту, ей-богу, травка!.. Вот штука-то!
И двое мальчуганов, стоящих перед огромным, из цельного стекла, окном гастрономического магазина, принялись неудержимо хохотать, толкая друг друга в бок локтями, но невольно приплясывая от жестокой стужи. Они уже более пяти минут торчали перед этой великолепной выставкой, возбуждавшей в одинаковой степени их умы и желудки. Здесь, освещенные ярким светом висящих ламп, возвышались целые горы красных крепких яблоков и апельсинов; стояли правильные пирамиды мандаринов, нежно золотившихся сквозь окутывающую их папиросную бумагу; протянулись на блюдах, уродливо разинув рты и выпучив глаза, огромные копченые и маринованные рыбы; ниже, окруженные гирляндами колбас, красовались сочные разрезанные окорока с толстым слоем розоватого сала... Бесчисленное множество баночек и коробочек с солеными, вареными и копчеными закусками довершало эту эффектную картину, глядя на которую оба мальчика на минуту забыли о двенадцатиградусном морозе и о важном поручении, возложенном на них матерью, — поручении, окончившемся так неожиданно и так плачевно.
Объяснение: