Первісна епоха – це найбільший період в історії людства – від виникнення людини (близько млн. років тому) і до появи державності. У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть зараз живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру – що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV – початок III тисячоліття до н.е.), і традиційну первісну культуру.
Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:
– антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду “людина розумна” (Homo sapiens), а також основних людських рас;
– формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;
– розселення людства по всіх континентах;
– перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);
– соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;
– поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.
Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.
Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь–який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення – магічні дії по забезпеченню успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури – пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.
Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт – 2 млн. р. тому – межа III тисячоліття до н.е.; епоху бронзи – II тисячоліття до н.е.; ранній залізний вік – I тисячоліття до н.е. Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику еволюції матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства.
Главный герой произведения – Василий Теркин – простой русский солдат. Само его имя говорит об обобщенности его образа. Он был близок солдатам, был одним из них. Многие даже, читая поэму, говорили, что настоящий Теркин есть у них в роте, что он сражается вместе с ними. Образ Теркина имеет также и народные, фольклорные корни. В одной из глав Твардовский сравнивает его с солдатом из известной сказки «Каша из топора». Автор представляет Теркина находчивым солдатом, умеющим найти выход из любой ситуации, проявить ум и смекалку. В других главах герой представляется нам могучим богатырем из старинных былин, сильным и бесстрашным.
Что же сказать о качествах Теркина? Все они, безусловно, достойны уважения. Про Василия Теркина легко можно сказать: «он в воде не тонет и в огне не горит», и это будет чистой правдой. Герой проявляет такие качества, как смелость, отвага, мужество, а доказательство тому – такие главы, как «Переправа» и «Смерть и воин». Он никогда не унывает, шутит (например, в главах «Теркин-Теркин», «В бане»). Он показывает свою любовь к жизни в «Смерти и воине». Он не дается в руки смерти, противостоит ей и выживает. И, конечно, в Теркине присутствуют такие качества, как великий патриотизм, гуманизм и чувство воинского долга.
Василий Теркин был очень близок солдатам Великой Отечественной войны, он напоминал им их самих. Солдаты с нетерпением ждали выхода газет с новыми главами поэмы, писали Твардовскому с благодарностью и преданностью. Теркин вдохновлял солдат на подвиги им в годы войны и может даже, в какой-то степени, война была выиграна благодаря ему.