Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
Проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. Адже людська спільнота є неоднорідною. Завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. Питання лише у тому, як ставиться оточення до "маленької людини". Читаючи Гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як Акакій Акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. Досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. У Акакія Акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. Це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь Башмачкіна (йому збільшили платню).
Нова шинель круто змінила життя Акакія Акакійовича. Можливо, сам у новій шинелі скромний чиновник відчув себе людиною. Він навіть спробував покінчити із сірою буденністю: йому сподобалося ходити вулицями міста, кутаючись у хутряний комір, а не перебігати швиденько до канцелярії, рятуючись від холоду в латаному-перелатаному "капоті". Він вперше погодився піти на вечірку до свого колеги. Загалом життя налагоджувалося. Йому смакувало шампанське і життя обіцяло приємні зміни.
Тут би й порадіти за "маленьку людину": не все так безнадійно! Можливо, проблема "маленької людини" у ній самій, а не в її оточенні? І лише одна психологічна деталь (у даному разі новенька шинель) може розірвати замкнене коло? Як виявилося, — ні! Недовго Акакій Акакійович тішився обновою. Коли у веселому настрої після двох келихів шампанського він повертався додому, на безлюдному майдані його зупинили підозрілі люди, роздягли і відібрали шинель. Для Башмачкіна це стало справжньою трагедією. Цю трагедію збагнули навіть канцеляристи, які раніше глузували з нього. Вони спробували зібрати гроші на нову шинель, але сума виявилася занадто мізерною. Тоді хтось порадив звернутися по до до знатної особи. Зверхність і брутальність знатної особи зрештою призвели до трагедії. Непомітний, нікому не потрібний чиновник, зламаний жорстокою дійсністю (одні відібрали його шинель, інші не до у її пошуках), за кілька днів помирає у гарячці. А все через байдужість і брутальність оточення. Адже злодюги, відібравши шинель, не просто роздягли убоге тіло "маленької людини", вони роздягли її душу. Башмачкіна позбавили мрії, яка спочатку здавалася йому нездійсненною, а потім стала найжаданішою у світі.
Застосувавши наприкінці повісті фантастичні елементи: привид чиновника Башмачкіна знімав шинелі з перехожих, Гоголь, на мою думку, показав, що не слід знущатися з внутрішнього світу "маленької людини". Людина має усвідомлювати, що більшість проблем криється в ній самій і що вона володіє достатнім потенціалом, щоб не просто підвести голову, а й випростатися і внутрішньо вирости в очах свого оточення. Принаймні я у це вірю.
Я писал уже это сочинение в 5 классе :) Вот, для тебя еще раз напишу.
Я прочитал сказку Н.В.Гоголя "Ночь перед Рождеством". Это произведение наполнено волшебством. В этой повести встречаются волшебные герои: черт, ведьма, Пацюк. Черт – украл луну, ведьма летала по небу, а Пацюк даже связался с самим чертом. В каждом волшебном произведении встречаются какие-нибудь необычные И здесь тоже встретилась такая Оксана попросила Вкулу, чтобы он достал ей апоги, прямо как у самой царицы Екатерины II. Только тогда она выйдет за него замуж. В предрождественскую ночь Солоха запихнула в мешки Чуба, дьяка, черта, Голову. Чуб и Дьяк оказались вместе в одном мешке, а черт и Голова – в разных. Они потом оказались в разных местах. Вернемся к Вакуле. Ему повезло: ему в мешке достался черт, и поэтому Вакула оседлал черта и отправился в Санкт-Петербург к Екатерине II за сапожками. Черт, когда они прилетели на место, стал конем, и Вакула поскакал на черте к царице. Потом, когда они прилетели обратно, он дал черту пинок. Никто не поверил своим глазам, когда объявился Вакула, особенно Оксана, потому что все думали, что Вакула покончил с собой. Но все закончилось хорошо – они поженились. Мне кажется, Гоголь использовал волшебство в этой сказке, потому что обойтись без него было невозможно, потому что Рождество само волшебное.
Александр Сергеевич Пушкин, основоположник реализма и русского литературного языка, всю жизнь интересовался переломными моментами в истории России, а также выдающимися личностями, которые влияли на ход исторического развития страны. Через все его творчество проходят образы Петра I, Бориса Годунова, Емельяна Пугачева. Особый интерес вызывала у Пушкина крестьянская война под предводительством Е. Пугачева 1772–1775 гг. Автор много путешествовал по местам восстания, собирал материал, написал несколько произведений о крестьянской войне, но художественную форму обрело только одно – роман «Капитанская дочка». Это произведение было написано в 1833─ 1836 гг. Оно явилось как бы итогом исторических исканий автора, воплотившим в себе его мысли, переживания, сомнения.
Одной из основных проблем, поднятых в произведении, является проблема чести и долга, которая реалистически показана автором во всех ее проявлениях: от чести и долга простого крестьянина или беглого казака до самой императрицы.
Пушкин начинает рассказ с детства Гринева. Сначала это беспечный мальчик, но испытания, которые проходит главный герой, раскрывают его истинный характер. Человек чести и слова предстает перед нами во всем своем величии.
Капитану Миронову командующему Белогорской крепостью человеку необразованному, но самому честному и доброму сразу понравился, Гринев попавший под его командование. В семье Мироновых Гринева принимают как родного человека.
С приездом в Белогорскую крепость многое изменилось в жизни Гринева. Здесь он впервые стал поступать по совести, здесь он встретил Машу и полюбил ее.
Полнейшая противоположность Гринева – Швабрин. Швабрин представитель гвардейского офицерства. Великолепное образование светского человека, тем не менее, не делает Швабрина хорошим человеком. Он клевещет на Машу, примыкает к восстанию исключительно ради себя и своей выгоды – иначе его бы повесили. Поступаясь дворянской честью, он вливается в ряды бунтовщиков и теперь раскрывается вся его суть. Даже Емельян Пугачев не доверяет присягнувшему на верность Швабрину, ведь тот сделал это с невероятной легкостью.
Во время самого бунта особенно ярко проявились нравственные качества всех его участников, чего стоит истинный героизм капитана Миронова и его жены, которые предпочли смерть служению самозванцу. Они до конца выполнили свой долг. Так же поступил и Гринев, чем вызвал уважение Пугачева. Не чужды понятия чести и долга и Пугачеву. Он сумел оценить эти качества в Гриневе и во всем ему благодетельствовал. Исключительно стараниями Пугачева Гринев и Маша обрели друг друга. Впоследствии даже сам Гринев сумел увидеть и оценить в бунтаре и самозванце человека чести, которому присуще и чувство долга. В этом состоит главное отличие Гринева-сына от старика Гринева, для которого важнее всего были честь и долг офицера-дворянина. Гринев-младший сумел расширить эти понятия до их общечеловеческого значения и не отказал в человечности такому, казалось бы, чуждому человеку, как Пугачев.
Дружба с предводителем крестьянского восстания должна была бы самым отрицательным образом повлиять на судьбу героя. И действительно, мы видим, как по доносу его арестовывают и уже готовят отправить на эшафот вслед за Пугачевым. Однако дело решает Маша Миронова, которая считает своим долгом поехать в Петербург и рассказать императрице, как было дело на самом деле, надеясь на «милость» монаршую, а не на «правосудие». Чудесная встреча девушки с дамой, впоследствии оказавшейся самой императрицей, и помилование Гринева еще раз показывают, что в обществе, живущем по законам чести и долга, гораздо легче добиться правды. ВЫДЕЛИ САМОЕ ОСНОВНОЕ...
Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
Проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. Адже людська спільнота є неоднорідною. Завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. Питання лише у тому, як ставиться оточення до "маленької людини". Читаючи Гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як Акакій Акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. Досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. У Акакія Акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. Це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь Башмачкіна (йому збільшили платню).
Нова шинель круто змінила життя Акакія Акакійовича. Можливо, сам у новій шинелі скромний чиновник відчув себе людиною. Він навіть спробував покінчити із сірою буденністю: йому сподобалося ходити вулицями міста, кутаючись у хутряний комір, а не перебігати швиденько до канцелярії, рятуючись від холоду в латаному-перелатаному "капоті". Він вперше погодився піти на вечірку до свого колеги. Загалом життя налагоджувалося. Йому смакувало шампанське і життя обіцяло приємні зміни.
Тут би й порадіти за "маленьку людину": не все так безнадійно! Можливо, проблема "маленької людини" у ній самій, а не в її оточенні? І лише одна психологічна деталь (у даному разі новенька шинель) може розірвати замкнене коло? Як виявилося, — ні! Недовго Акакій Акакійович тішився обновою. Коли у веселому настрої після двох келихів шампанського він повертався додому, на безлюдному майдані його зупинили підозрілі люди, роздягли і відібрали шинель. Для Башмачкіна це стало справжньою трагедією. Цю трагедію збагнули навіть канцеляристи, які раніше глузували з нього. Вони спробували зібрати гроші на нову шинель, але сума виявилася занадто мізерною. Тоді хтось порадив звернутися по до до знатної особи. Зверхність і брутальність знатної особи зрештою призвели до трагедії. Непомітний, нікому не потрібний чиновник, зламаний жорстокою дійсністю (одні відібрали його шинель, інші не до у її пошуках), за кілька днів помирає у гарячці. А все через байдужість і брутальність оточення. Адже злодюги, відібравши шинель, не просто роздягли убоге тіло "маленької людини", вони роздягли її душу. Башмачкіна позбавили мрії, яка спочатку здавалася йому нездійсненною, а потім стала найжаданішою у світі.
Застосувавши наприкінці повісті фантастичні елементи: привид чиновника Башмачкіна знімав шинелі з перехожих, Гоголь, на мою думку, показав, що не слід знущатися з внутрішнього світу "маленької людини". Людина має усвідомлювати, що більшість проблем криється в ній самій і що вона володіє достатнім потенціалом, щоб не просто підвести голову, а й випростатися і внутрішньо вирости в очах свого оточення. Принаймні я у це вірю.
Объяснение: