В поэме «Слово о полку Игореве» ярко выражен образ Русской земли. В поэме говорится о любви к своей Родине и его народу. Русская земля описана с такой нежностью и трепетом, что читая произведение, представляешь всю эту красоту.
В творении русского народа, говорится насколько война, уничтожила их родную землю, но она от этого не стала не привлекательной. Множество сожженных нив, полей и лесов разразилось диким плачем и стоном природы. На протяжении всего произведения можно наблюдать насколько русский народ чтит и уважает место, где они живут. Каждый листочек, цветочек, дерево, поле было любимо народом.
Источник: Сочинение Образ Русской земли в Слове о полку Игореве (образ Руси) Автор поэмы призывает к единству, к единству народа и народа с природой. В «Слово о полку Игореве» автор пишет о том, что зря Игорь сам пошел сражаться с врагом. Нужно было воссоединиться с воинами и дать отпор вражеской стороне.
С душевной проникновенностью описываются опустевшие нивы и пашни, где нет работников, а лишь летают вороны и выклевывают глаза павшим солдатам. Любовь к родине раскрывает всю скорбь павших солдат, о том, что стоит беречь свою жизнь.
В поэме пишется не об одном герое и его поступках, а о великой Русской земле, о ее народе. В произведении, где идут описания природы, образ Русской земли завораживает и увлекает с собой в увлекательное путешествие по городам, рекам и морям.
Автор пишет о том, что Игорю надо было обратиться за к другим князьям и защитить свою отчизну, но он слишком упрям и жажда славы и признания в итоге привели к тому, что его не многочисленное войско разбили. Святослав Киевский очень любил свою родину и огромные необъятные земли своей Великой родине.
Ведь образ красоты рек, которые текут через всю страну и наполняют собой озера и моря противопоставлен пустой выгоревшей степи. Вся поэма пропитана сочувствием и любовью к жизни на просторах родной земли.
В то время велись междоусобные войны, князья пытаются воевать друг с другом. Каждый из них пытается забрать себе как можно больше земель. Никого кроме Святослава Киевского действительно не интересует воссоединение всех князей. Его волнует проблема своего народа и Русской земли.
В один прекрасний день Аліса сиділа розімліла від спеки під деревом. Її погляд блукав по траві і квітам у її ніг, коли він раптом зупинився на кроликові з кишеньковим годинником, котрій розмовляв і кудись дуже сильно поспішав. Аліса кинулася його наздоганяти і пірнула слідом за ним в нору.
Це виявився вхід в тунель, по якому дівчинка з неймовірною швидкістю пролетіла. Вона м’яко приземлилася на дні тунелю в величезному залі з безліччю дверей. Перед однією з них стояв столик із золотим ключиком. Аліса його взяла. Відкрила відповідні двері і опинилася в чудовому саду.
Підкорена запахами і ароматами вона повільно йшла все далі і далі, поки перед нею невідомо звідки з’явився витончений флакончик з написом «Випий мене». Вона випила і стала зменшуватися. Це дуже налякало її, але дівчинка вона була хоробра, а під руку якраз попався і пиріжок з запискою «З’їж мене». Що дівчинка і зробила. Через секунду вона стала рости з такою швидкістю, що скоро перестала бачити свої ноги. Все навколо було дивним і не передбачуваним і навіть речі, які Аліса знала дуже добре: таблиця множення і вірші виходили тут косо-криво.
Дівчинка засмутилася і так сильно заплакала, що поруч виникло озеро, де вона мало не потонула. Борсалася вона в озері не одна. Поруч з нею фиркала, намагаючись вибратися з води миша. Аліса з нею заговорила. Розповіла їй, що вдома у неї дуже мила кішечка, що сильно засмутило мишку. Назвавши дівчинку байдужою мишка, вибравшись з води, втекла невідомо куди. На зміну їй прибіг кролик і послав Алісу до себе додому за віялом і рукавичками, щоб піти до Герцогині. Прямуючи до Герцогині, дівчинка зустріла на грибі в заростях трави синю гусеницю, яка курила кальян і Чеширського кота, обидва дали їй дуже корисні поради, як поводитися в цій дивній, казковій країні. Так користуючись корисними порадами, Аліса дісталася до будинку Герцогині.
Відкривши двері, дівчинка виявилася на кухні, де сиділа сама господиня будинку з дитиною, на руках, якій вона намагалася співати колискову пісню. Кухарка жбурляла, у всіх хто заходив в приміщення тарілки і кружки. Дитина не могла заснути і ревіла на все горло. Герцогиня ні з того ні з сього кинула його в руки до Аліси. Вона, піймавши його, виявила, що в згортку замість дитяти – порося.
В цей час в будинок принесли за відвідати Королеву і взяти участь в грі в крокет. Відмовлятися було не можна і всі стали збиратися до палацу. Червона Королева мала дуже важкий характер. Щоб для неї не робили все для неї було погано, зроблено неправильно, а того хто щось робив треба обов’язково покарати, а значить стратити. Чеширський Кіт порадив Алісі піти далі.
Так вона потрапила до березневого зайця, який разом зі Шляпником пили чай, за англійською традицією, але робили вони це не тричі на день, а постійно, так як це було їхнє покарання. Все, що було навколо, сильно дивувало Алісу. Було не справедливо, неправильно. А оскільки дівчинка завжди боролася з несправедливістю, вона і в цьому королівстві не могла змовчати, і коли почали несправедливо судити Пікового Валета, який нібито з’їв пиріг, приготований царською особою, Аліса сказала, що так робити не можна. Всі карти повстали проти неї, а Чеширський кіт, промовчав, як завжди загадково посміхаючись.
Дівчинка змахнула головою і прокинулася, як і раніше сидячи під віковим дубом в міському парку. Вона піднялася і пішла додому, щоб не запізнитися на обід, тримаючи під пахвою, свою улюблену книжку.