"пригоди олівера твіста" ч. діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті. зображення робітного будинку, де народився олівер, було дуже злободенною темою в літературі ії 30—40-х років xix ст. за законодавством 1834 року в робітних будинках ії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко ві перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку. із перших сторінок роману діккенс підкреслює, що в долі олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "стара історія! " — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері олівера, на її руку, на якій не було обручки. письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. новонароджений олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. так, "непокірного" олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, пі окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. у другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. і скупник краденого фей-гін, і жорстокий грабіжник сайкс, і зловісний "джентльмен" монкс (особиста зацікавленість якого в долі олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у рози мейлі. нарешті, він знов потрапляє до містера браунлоу, який стає його названим батьком. добрий містер браунлоу виявляється першим, хто ів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. і таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. діккенс трохи ідеалізує свого героя. олівер твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти оліверу в чистоті душу. зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. соціальний роман ч. діккенса "пригоди олівера твіста" дістав високу оцінку в. г. бєлінського, який писав на початку 40-х років xix століття, що це "один із кращих творів" видатного ійського романіста.
Роман а. с. пушкина «дубровский» был написан на основе реальных событий – восстания крестьян, недовольных своей тяжелой жизнью после войны 1812 года. автор с большой точностью изображает не только быт и нравы деревни, но и уклад помещичьей жизни со своими забавами и излишествами. главный герой произведения – владимир дубровский, о чем говорит название романа. все описываемые события связаны с его личностью, его судьбой. по ходу повествования характер, мировоззрение, внутренний мир дубровского претерпевают изменения. он испытывает три варианта своего жизненного жребия: расточительный и честолюбивый гвардейский офицер, скромный и мужественный дефорж, грозный и честный разбойник. цель таких попыток – изменить судьбу. но сделать это не удается, потому что место героя в обществе закреплено навсегда: он сын старинного дворянина с теми же свойствами, которыми были и у отца, - бедность и честность, достоинство и гордость, благородство и независимость. сохранить честность при бедности – слишком большая роскошь. бедность обязывает быть покладистым, умерить гордость и забыть о чести. все попытки владимира отстоять свое право быть бедными и честным кончаются катастрофой, потому что душевные качества героя несовместимы с его общественным и имущественным положением. в начале романа это молодой дворянин, единственный сын помещика, будущий хозяин имения, барин. он воспитан гувернерам, обучался в кадетском корпусе, служил в гвардейском пехотном полку в петербурге и не имел представления о жизни крепостных крестьян. дубровский вел праздную жизнь типичного молодого дворянина, играл в карты, тратил отцовские деньги, которые высылались ему в нужном количестве, не задумывался о будущем. письмо с известием о болезни отца взволновало героя. дубровский, несомненно любил своего отца, хотя и не знал его по-настоящему. обрушившиеся внезапно несчастья, такие как гибель отца и потеря имения, меняют молодого человека. после похорон он понимает, что остался один на свете. дубровский задумывается о том, что ждет его дальше. это уже не беззаботный юноша, а человек, ответственный за судьбы подвластных ему людей - крестьян. герой хочет мстить, но не только за себя, а за всех несправедливо обиженных. однако он не жесток: грабит только богатых, словно благородный разбойник, и никого не убивает. образ дубровского приобретает романтические черты. для осуществления своей мести герой проникает в дом троекурова под видом учителя-француза дефоржа. тут он встречает марию кириловну троекурову. внезапно вспыхнувшая к ней любовь меняет его планы. он отказывается от мести. любовь к маше преображает героя. читая эпизоды о жизни дубровского в доме троекурова, мы впервые узнаем о его внешности. автор дает лишь скупые его портретные черты: двадцать три года, роста среднего, глаза карие, волосы русые, нос прямой. но больше внимания уделено его храбрости и хладнокровию. эпизод с медведем является ярким тому подтверждением. герой не оробел, не испугался голодного зверя, чем заслужил уважение даже кирилы петровича. не меньшее восхищение вызывают у читателя честность и благородство дубровского. он признается маше в своей любви, рассказывает, кто он такой, и, ни на что не надеясь, обещает ей .в заключении романа, когда, казалось бы, близок счастливый конец, дубровский терпит неудачу. он оказывается одиноким, никому не нужным и не видит смысла в дальнейшем существовании. мы узнаем лишь поверхностные факты из его последующей биографии, но понимаем что дальнейшая жизнь героя будет наполнена печалью и безысходностью.
