А.С.ПУШКИН КАКОМ ГОДУ РОДИЛСЯ
А)1799
Михаил Лермонтов — один из самых известных русских поэтов, и признание к нему пришло еще при жизни. Его творчество, в котором сочетались острые социальные темы с философскими мотивами и личными переживаниями, оказало огромное влияние на поэтов и писателей XIX–XX веков. «Культура.РФ» рассказывает о личности, жизни и творчестве Михаила Лермонтова.
Все детство он болел золотухой. Субтильный мальчик с расстройством питания и сыпью по всему телу вызывал у сверстников пренебрежение и насмешки. «Лишенный возможности развлекаться обыкновенными забавами детей, Саша начал искать их в самом себе…» — писал Лермонтов в одной из автобиографических повестей. Чем чаще недомогал Лермонтов, тем более усиленно бабушка занималась его лечением и образованием. В 1825 году она привезла его на Кавказ — так в жизни Лермонтова возник самый важный для него топоним. «Горы кавказские для меня священны», — писал поэт.
С сентября 1830 года поэт учился в Московском университете — сначала на нравственно-политическом, а затем на словесном отделении. Позже вслед за Кавказом Лермонтов назовет и Университет своим «святым местом».
Правда, дружбы сокурсников Михаил не искал, участия в студенческих кружках не принимал, споры манкировал. Среди «проигнорированных» Лермонтовым был и Виссарион Белинский: впервые они пообщались значительно позже — во время первого ареста поэта. В конце второго курса на репетиции экзаменов по риторике, геральдике и нумизматике, Лермонтов продемонстрировал начитанность сверх программы и… почти полное незнание лекционного материала. Возникли пререкания с экзаменаторами. Так в записях администрации напротив фамилии Лермонтова появилась пометка на латыни: consilium abeundi («посоветовано уйти»). После этого юноша переехал в Петербург.Город на Неве Лермонтов невзлюбил, и это чувство оказалось взаимным. Санкт-Петербургский университет отказался засчитывать Лермонтову два московских года обучения — ему предложили снова поступать на первый курс. Лермонтов оскорбился и по совету друга выдержал экзамен в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров.
Накануне поступления Лермонтов написал стихотворение-кредо «Парус». Однако вместо «бури» поэта в школе ждали только муштра и рутина. Здесь «не позволялось читать книг чисто литературного содержания». Лермонтов называл годы учебы «страшными» и «злополучными».
В Школе подпрапорщиков поэт получил прозвище Маюшка (по созвучию с французским «doigt en maillet» — «кривой палец»). Лермонтов действительно был сутул, но точность прозвища заключалась не только в этом. Второе его значение — отсылка к персонажу романов по имени Мае — цинику и остряку. На курсе поэт действительно держался независимо и дерзко, при этом в учебе был среди лучших студентов. В записях сокурсника Николая Мартынова (того самого, который вызвал поэта на последнюю дуэль) Лермонтов характеризуется как человек, «настолько превосходивший своим умственным развитием всех других товарищей, что и параллели между ними провести невозможно».В петербургский период поэт начал исторический роман на тему пугачевщины («Вадим»), писал лирику (стихотворения «Молитва», «Ангел»), поэму «Боярин Орша», работал над драмой «Маскарад».
27 января 1837 года на Черной речке состоялась дуэль Александра Пушкина с Жоржем Дантесом. Еще до его гибели по Петербургу распространились слухи о смерти поэта — они дошли и до Лермонтова. Уже 28 января первые 56 стихов «Смерти поэта» были кончены, и сочинение стало стремительно распространяться в списках. Литературный критик Иван Панаев писал: «Стихи Лермонтова на смерть поэта переписывались в десятках тысяч экземпляров, перечитывались и выучивались наизусть всеми». 7 февраля Лермонтов написал 16 заключительных строк стихотворения (начиная с «А вы, надменные потомки // Известной подлостью прославленных отцов»), в которых наряду с «убийцей» виновными в смерти поэта называл высший петербургский свет и приближенных к «трону».
В конце февраля Лермонтова взяли под арест. Разбирательство проходило при личном участии императора Николая I. За Лермонтова вступились пушкинские друзья (прежде всего Василий Жуковский) и бабушка самого Лермонтова, также имевшая светские связи. В результате его «с сохранением чина» перевели в Нижегородский драгунский полк, действовавший тогда на Кавказе. Из Петербурга Лермонтов уезжал скандальной знаменитостью.
Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онегін — зображений Пушкіним людиною з дуже складним та суперечливим характером. Виховання, яке дістав Онегін, було шкідливим. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина ніякої уваги, доручивши його "вбогим" гувернерам. Тому Онегін виріс егоїстом, людиною, яка піклується тільки про себе, про задоволення своїх бажань. Для нього нічого не варті ні почуття ні інтереси та страждання інших людей. Він здатен образити, скривдити людину, навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака так і залишилося нерозвиненим.
Своєрідний характер "Євгенія Онегіна" збігається з характером самого поета. Стан Онегіна — загалом скука та лінощі, жага одноманітних задоволень за умови відсутності реального, живого діла. Це вже стало своєрідною психологією Онегіна, і він вже не в змозі її подолати. Мотивуючи поведінку свого героя, Пушкін постійно призводить до двобою поривань його душі зі звичними, навіяними світським осередком, правилами поведінки.
Характер Онегіна поет не вигадав. У цьому образі він узагальнив риси, типові для цілої верстви тодішніх молодих людей. Це люди, забезпечені працею кріпосних селян, які мали безладне виховання. Проте, на відміну від великої кількості представників класу поміщиків, спокійно сприймаючих своє життя без діла і тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки все ж таки більш розумні, чутливіші, сумлінні, благородні, і вже в змозі були відчувати незадоволення від суспільного устрою та від себе самих. Їх не привчили до активних дій ні вихованням, ні соціальним ставленням до праці, вони і не думали боротися проти несправедливого суспільного устрою, розбещених цим устроєм представників дворянського класу. Вони презирливо замикалися в собі, відчували розчарування у житті, розлюченість на все і на всіх.
Онегін за поглядами і по вимогами до життя на щабель стоїть вище не тільки від своїх сільських сусідів-поміщиків, але й від представників петербурзького вищого осередку. Вже у першій главі роману ми бачимо, що його недовго задовольняло порожнє, беззмістовне життя, яке вважалося нормальним серед його знайомих. Зустрівшись з Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті в Німеччині, Онегін зміг сперечатися з ним на будь-яку тему, як рівня. Дружба з Ленським розкриває в ньому можливості вірних, доброзичливих стосунків між людьми, що були приховані під корою холодного егоїзму та байдужості.
Побачивши перший раз Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись з нею, не почувши її голосу, він одразу відчув поетичну душу дівчини. Онегін у ставленні до Тетяни відкрив струни доброзичливості, як і до Ленського.
І все ж характер Онегіна не змінюється. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбуваються незворотні зміни, а у восьмій, останній главі роману Онегін вже зовсім не той, яким ми бачили його на початку роману. Він закохався у Тетяну. Але його кохання не приносить щастя ні йому, ні їй.
У романі "Євгеній Онегін" Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради. Тікаючи від світу, Онегін не зміг втекти від себе. Коли він це зрозумів, було вже пізно. Тетяна відхиляє його кохання, тому що не вірить йому. І це відкриває Онегіну очі на самого себе, проте нічого не змінює в його житті.
А)1799 году родился Пушкин