Куприн свой рассказ назвал «Чудесный доктор» потому, что доктор Пирогов в жизни был чудесным доктором, который не только лечил, но и материально неимущим.
П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою із його,творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсєна.Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.
После чудесного исцеления Илья Муромец, как и положено богатырям и героям, совершает многочисленные подвиги. Самый известный его подвиг — победа над Соловьем-разбойником.Исследователи считают, что Соловей-разбойник — не сказочное чудище, а тоже реальная историческая личность, разбойник, промышлявший в лесах по дороге к Киеву. А Соловьем этого разбойника прозвали за то, что он извещал о своем нападении свистом (или, возможно, давал свистом сигнал своей банде к нападению).В дальнейшем Илья Муромецсовершил множество других подвигов, участвовал в сражениях, защищая от врагов землю русскую. Современники отмечали его невероятную, нечеловеческую силу, поэтому в памяти людей он остался, наверное, самым великим русским богатырем. Достаточно вспомнить картину «Три богатыря», на который Илья Муромец изображен в центре — как самый сильный и могучий.В былинах и легендах три богатыря — Илья Муромец, Алеша Попович и Добрыня Никитич — часто вместе совершают подвиги. Но на самом деле они никогда не встречались. Их разделяли века — Добрыня Никитич жил в 10 веке, Алеша Попович — в 13 веке, а Илья — в 12-м веке. Но когда легенды столетиями передаются от одного поколения к другому, они обрастают новыми подробностями, знаменитые персонажи начинают совершать новые подвиги, а временные рамки постепенно размываются и смещаются.Вопреки легендам, ИльяМуромец никогда не служил князю Владимиру Великому. Они просто не могли встретиться, потому что жили в разные века. Илья служил князю Святославу, защищая Русь от половцев.Но если это действительно так, и Илья Муромец — историческая личность, то почему о нем нет ни слова в летописях? Во-первых, от тех времен сохранилось не так много письменных источников, что вполне естественно, если вспомнить, какую бурную историю пережила Русь. Орды завоевателей не раз сжигали и полностью разрушали города. В одном из пожаров однажды сгорели и книги Печерской Лавры.А во-вторых, существуют упоминания в зарубежных источниках. Например, в германских эпических поэмах, записанных в ХIII веке, но основанных на более ранних сказаниях, упоминается великий богатырь Илья Русский.Легенда говорит о том, что в одном в жестоком сражении Илья чуть не погиб, но чудом остался жив и дал обет удалиться в монастырь, посвятить себя Богу и больше никогда не брать в руки меч. Илья пришел к стенам Лавры, снял с себя все воинские доспехи, но не смог бросить меч и взял его с собой. Он стал монахом Печерской Лавры и все свои дни проводил в своей келье в молитвах.Но однажды враги подступили к стенам монастыря, и Илья своими глазами увидел гибель настоятеля Лавры, сраженного смертельным ударом. И тогда Илья, несмотря на обет, снова взял в руки меч. Но почувствовал, что ноги снова отказываются ему служить. Он еще успел заслониться рукой от смертельного удара копьем, но силы уже покидали его…Так ли это было на самом деле? Вряд ли мы когда-нибудь это узнаем. Но несомненно одно: ученые установили, что Илья действительно погиб в результате удара копьем в грудь и что он, видимо, пытался остановить копье на лету, и это немного ослабило удар. Но полученная рана так и не зажила и в конце концов стала причиной гибели Муромца.
Куприн свой рассказ назвал «Чудесный доктор» потому, что доктор Пирогов в жизни был чудесным доктором, который не только лечил, но и материально неимущим.
Объяснение: