Украина в составе Речи Посполитой (Польши и Литвы).
После 1569 года польская шляхта, которой польские короли давали грамоты на так называемые пустые земли, начала наступление на центральные украинские земли. Там появились большие латифундии польских шляхтичей - Потоцких, Замойских, Сенявских на Брацлавщине, Калиновских, Тишкевичей, Збаразских на Киевщине, Конецпольских на Черниговщине, а с конца 16 века - Вишневских на Левобережье. Польская шляхта использовала приобретенные земли для производства сельскохозяственных продуктов, особенно пшеницы, которую вывозили в Западную Европу.
С приходом польской шляхты происходят значительные национальные и религиозные изменения изменения. Часть украинских дворян денационализируется и в результате политики католического духовенства, в частности иезуитов и их школ, переходит в католичество. Так перешли в католичество такие известные украинские рода как Ходкевичей, Тишкевичей, Сапиг, Радзивиллов, и даже семья известного защитника православия князя Константина Острожского.
При новых польских порядках улучшилось состояние городского населения, но пользу от магдебурского права извлекли в основном поляки и немцы, а самоуправление украинских мещан было значительно ограничено.
От Люблинской унии наиболее пострадали украинские крестьяне. Они утратили право на землю, была увеличена панщина (дни отработки на помещика). Ограничивалось право переходить от одного владельца к
Его политика вызвала протидействие литовско-украинской оппозиции, которую возглавил Витовт( 1392 - 1430), племянник Ольгерда, которому тот отдал Литву. Витовт сменил администрацию страны, разширил границы княжества между Днестром и Днепром до самого Черного моря. Однако, потерпев поражение от татар под Ворсклой в 1399 году он прекратил движение на восток и был вынужден искать соглашения с Ягайлом. В 1413 году в Городле была заключена новая уния, которая ограничивала участие православных в государственном управлении.
Против этого выступил брат Ягайло - Свидригайло, который опирался на украинский и белорусских князей и выступал против сближения с Польшей. После поражения Свидригайло в битве у реки Святой князем Литвы стал Жигмонт ( 1435 - 1440), который проводил политику сближения с Польшей. Часть русских князей создали против него заговор и казнили его. Его приемником стал Казимир Ягеллончик, который вначале украинским князьям, но потом также стал проводить политику сближения с Польшей.
В конце 15 века на юге Украины появляется новое государство - Крымская орда, которая отделилась от Золотой Орды и в 1475 году стала вассалом Турции. В 1485 году крымский хан Менгли - Гирей , подкупленный великим московским князем Иваном 3, нападает на Киев и убивает, уводит в рабство многих украинцев. С этих пор крымские татары постоянно нападают на Украину и Литву. Литва начинает искать у Польши. Иногда литовский князь становился также польским королем, как это было при Жигмонте 1 ( 1506 - 1548) и Жигмонте 2 Августе (1548- 1572).
Борьба против татарской угрозы и Москвы, вынудили Литву заключить новую унию. В 1569 году на сейме (собрании) в Люблине было обсуждено создание реального союза Польши и Литвы и 1 июля Люблинская уния была подписана. Согласно этой унии Польша и Литва организовывали объединенное государство - Речь Посполитую, с одним монархом, королем польским и великим князем литовским, совместной внешней политикой, монетой и правом. Великое Княжество Литовское сохраняло автономию с отдельным правительством и администрацией, судом, финансами, войском, законами. При этом были проведены также территориальные изменения: к Польше было присоединена большая часть украинских земель, а именно: Подляшье, Волынь, Подолье, Брацлавщина, Киевщина. В составе Литвы из украинских земель оставалась только часть Берестейщины и Пинщины.
другому. На Волыне панщина достигала трех дней в неделю. Немного лучшим было положение крестьян в малозаселенных южных районах, где для привлечения крестьян объявлялись слободы, освобождение от панщины и повинностей. Но скоро эти временные льготы были упразднены.
Наступление польского правительства и польской шляхты на украинские земли для окатоличевания и полонизации, с одной стороны, экономического и социального давления, с другой стороны, вызывало сопротивление украинского народа. Как противодействие начало организовыватся украинское казачество. Я за это получил 5.
Объяснение:
За формою повість «Гобсек» є «оповіданням в оповіданні». Це був досить типовий прийом у літературі XIX ст. та й літературі попередніх часів (згадаймо знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо). Для чого ж авторові знадобився адвокат Дервіль? Адже його присутність тільки заплутує хід оповіді: у приймальні віконтеси де Гранльє він розповідає історію, яка змусить змінити погляд на становище графа Ернеста де Ресто у вищих колах Парижа, а з назви зрозуміло, що увага читачів має бути зосереджена па лихвареві Гобсекові.
За своєю природою Дервіль він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося в глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, який допомагає зрозуміти суть інших людей. Чому все ж таки між Гобсеком і читачем стоять дві особи: автор і оповідач? Так, Дервіль — один (якщо не єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека й бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і її самої.
До того ж автор твору може опинитися в позиції «всезнайка»: йому завчасно відомо про героя та його долю те, про що читач дізнається поступово, з кожною перегорнутою сторінкою повісті. Зовсім іншим є сприйняття Гобсека адвокатом Дервілем. Він теж пізнає старого лихваря поступово, і це більше подобається читачу, який дізнається про деякі факти й деталі ніби «разом із Дервілем», дивиться на ситуацію та героїв очима не лише письменника, а й оповідача. Усе це створює «ефект стереоскопії», особливу атмосферу задушевності розмови та вірогідності оповіді.
У повісті повною мірою відобразилися особливості стилю письменника, важливе місце в його творах належить розлогим описам — портрета іі інтер'єра. Для творів Бальзака характерні великі експозиції, детально описується час дії, матеріальний і суспільний стан персонажів тощо.
Повість «Гобсек» розпочинається з опису салону де Гранльє, характеристики оповідача Дервіля, пояснень причини його присутності в близькому колі віконтеси, оповіді про Гобсека передує детальний портрет лихваря. Здається, що перші сторінки повісті дещо аморфні, багатослівні й нединамічні. Проте в цьому є свій сенс. Неспішний перебіг розмови в салоні віконтеси, що переривається то подаванням склянки солодкої води, то тим, що Камілла йде спати, перебуває в опозиції до внутрішнього напруженого динамізму й драматизму оповіді, посилюючи ефект дії на читача. Окрім того, тут є ще одна, тепер уже псевдоопозиція майже до кінця повісті. Бальзак постійно акцентує увагу на контрасті між тонкою та вишуканою атмосферою салону де Гранльє та брудом і задушливою атмосферою брехні, що панує в сім'ї де Ресто. 1 тільки за однією-єдиною фразою ми й дізнаємося, тцо це не справжня опозиція, а псевдоопозиція. На початку повісті Дервіль рекомендує Гобсека як людину, яку в салоні де Гранльє «звичайно, не могли знати», але наприкінці твору ми бачимо, що й у цьому салоні його могли знати дуже добре, адже пані де Гранльє, як і Гобсек, цінує матеріальні блага понад усе.
У творах Бальзака немає несподіваних сюжетних ходів, усі дії та вчинки вмотивовані. Долаючи традиції романтизму, не приділяючи уваги зовнішнім ефектам, автор не відмовляється від досягнень цього напряму повністю (скажімо, багато його героїв, як і в романтиків, є «людьми однієї пристрасті», недаремно ж існує вислів «бальзаківські пристрасті»). Хоча дія в його творах динамічна й драматична, вона базується не на зовнішніх, а на внутрішніх, часом глибоко прихованих протиріччях і контрастах, що повною мірою стосуються повісті «Гобсек».
Різні редакції повісті, її місце у творчому доробку Бальзака
За кількістю редакцій повість «Гобсек», здається, не має подібних із-поміж творів «Людської комедії». Узагалі-то Бальзак працював так інтенсивно, якщо не сказати каторжно, що втратив своє здоров'я до 50 років, але попри це все життя був у боргах. Іноді траплялося, що кредитори вже чекали в його приймальні на гроші, а він ще дописував останні рядки твору, гонорар за який уже отримав наперед. Тому навіть за бажання Бальзак не міг виконувати поради свого великого земляка-попередника Ніколя Буало: «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать». Він не встигав здавати до редакції твори, які вже вимагали видавці, доводилося дуже поспішати, тому вдосконалювати їх зазвичай було ніколи. Однак щодо повісті «Гобсек» — усе якраз навпаки, бо до цього твору Бальзак «вертався знов і знов», він доопрацьовував його надзвичайно ретельно. При тому інтенсивному життя й обсязі роботи, який виконував митець, така його увага саме до цієї повісті свідчить про її особливе місце у творчому доробку митця. Спробуємо розглянути можливі причини неодноразового редагування свого твору письменником.
