1. “Шпага Славка Беркути” за жанром * повість
новела
оповідання
роман
2. Нечесаним і занедбаним нечепурою був *
Юлько
Стефко
Старий Вус
Славко
3. Птахів, кошенят, морську свинку приносили *
Надії Григорівні
Антону Дмитровичу
Лілі
Юльковій мамі
4. Лілі було ніяково й сумно після вистави, бо *
їй не піднесли квітів
під час виступу не було легкості в руках
7-Б хвалив її як однокласницю
Славко Беркута не прийшов на прем’єру
5. Славко під час першого тренування довідався про все, крім *
того, що нікому не потрібно доручати прати костюм
того, що фехтувальник повинен уміти лагодити шпагу
як боронитися від противника
того, що шпага не підведе, якщо її добре знати
6. Беркута не здобув особистої перемоги в змаганнях, бо *
програв сильнішим суперникам
хвилювався від присутності Лілі
стривожився, що не попав на виставу
розслабився й ганебно програв слабким
7. Прийшовши провідати Юлька, Славко *
помирився з товаришем
відчував, ніби виграв бій
поставив все на свої місця, як у шахматах
так і не вибачився
8. Після пропуску тренувань, зустрівши Андрія Степановича, Славко спершу *
не криючись, розповів про все тренеру
відчув, що тренер ображений на нього
заховався у підворітні
злякався, що батьки дізнаються про те, що він не займається в секції
9. Слова “нечистими руками шпаги не втримаєш” належать *
Славкові
Лілі
Андрієві Степановичу
Юлькові
10. Не погоджувався(лася) із звинуваченням Славка *
директор
Антон Дмитрович
Варвара Трохимівна
дев’ятикласник
11. Прислів’я “Чужими руками жар загрібати” стосується *
Лопуха
Славка Беркути
Юлька Ващука
Стефка Вуса
12. Події твору відбуваються в такій послідовності *
знахідка пораненого птаха – вистава– суд – Славко не винен– значення програшу
знахідка пораненого птаха – вистава – значення програшу – суд – Славко не винен
вистава – знахідка пораненого птаха –значення програшу – суд – Славко не винен
знахідка пораненого птаха– Славко не винен – вистава – значення програшу – судщ
по натуре. Да и сам поэт не хотел изобразить своего любимого героя холодным эгоистом. Светская жизнь не убила в Онегине чувства, а только охладила к бесплодным страстям и мелочным развлечениям. В душе его жила поэзия и что вообще он был не из числа обыкновенных, дюжинных людей. Невольная преданность мечтам, чувствительность и беспечность при созерцании красот природы и при воспоминании о романах и любви прежних лет — все это говорит больше о чувстве и поэзии, нежели о холодности и сухости. Дело только в том, что Онегин не любил расплываться в мечтах, больше чувствовал, нежели говорил, и не всякому человеку он открывался. Озлобленный ум есть тоже признак высшей натуры, потому что человек с озлобленным умом бывает недоволен не только людьми, но и самим собою. Дюжинные люди всегда довольны собою, а если им везет, то и всеми. Разочарование в жизни, в людях, в самих себе ,если только оно истинно и просто, без фраз и щегольства
нарядною печалью, свойственно только людям, которые, желая «многого», не удовлетворяются «ничем». Таков был наш герой - русский европеец, с мятежным характером.В двадцать шесть лет так много пережить, не вкусив жизни, так изнемочь, устать, ничего не сделав, дойти до такого безусловного отрицания, не перейдя ни через какие убеждения: это смерть Но Онегину не суждено было умереть, не отведав из чаши жизни; страсть сильная и глубокая не замедлила возбудить дремавшие в тоске силы его духа. А вот другая натура - Ленский. Прямо противоположная Евгению. В Ленском Пушкин изобразил характер, совершенно противоположный характеру Онегина, характер совершенно отвлеченный, совершенно чуждый действительности. Тогда это было совершенно новое явление, и люди такого рода тогда действительно начали появляться в русском обществе. А Онегин же был совсем иной, поэтому он не походил на всех в обществе, он выделялся из толпы. Онегин — характер действительный, в том смысле, что в нем нет ничего мечтательного, фантастического, что он мог быть счастлив или несчастлив только в действительности и через действительность. Поэтому он и назван русским европейцем того времени.