после какого рассказа ?
а так , вот его очень краткая биография
Чингиз Айтматов - кыргызский поэт , драматург и писатель .
Чингиз Торекулович Айтматов родился 12 декабря 1928 года в семье коммунистов Торекула Айтматова и Нагимы Хамзиевны Айтматовой (в девичестве Абдувалиевой) в селе Шекер Кара-Бууринского (Киpовского) района Таласского кантона Киргизской АССР.
Чингиз Айтматов еще при жизни стал цитируемым классиком мировой литературы. Писал на русском и киргизском, его произведения переведены больше чем на 150 языков. Реалистичная проза писателя пронизана идеями гуманизма и огромной любовью ко всему живому: к людям, диким и домашним животным, растениям и ко всей планете Земля.
Мой лучший друг обожает футбол и он ужасный книголюб. Его зовут Паша, мы дружим уже несколько лет. Мы познакомились, когда он перевелся к нам из другой школы в четвертом классе. Вначале он показался мне странным, потому что всегда сидел один и читал книгу. А потом учительница посадила нас вместе на одном уроке, и мы разговорились. С тех пор мы неразлучные друзья. Паша оказался очень добрым и умным, а еще он умеет веселиться. Потом, как оказалось, что он не только книги читает, но и еще очень хорошо играет в футбол. Мы теперь каждый вечер ходим с ним на школьное футбольное поле и играем. Несмотря на то, что он выглядит маленьким и худеньким, на деле он очень сильный и выносливый. Паша говорит, что дружба очень важна для каждого человека, и он смело называет меня своим лучшим другом. Я очень горд тем, что Паша мой друг. Он часто приходит к нам в гости. Моя семья его очень любит. Мы подолгу сидим на кухне и пьем чай с конфетами, после этого Паша всегда мне с уборкой. Он очень хороший, и я рад, что он мой лучший друг.
ответ:Однією з найкращих новел О’Генрі справедливо вважається новела «Останній листок». У творі захоплюють своєю чистотою та щирістю почуття самовідданості та безкорисної дружби між старим самотнім художником і молодими дівчатами.
Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до . Єдиною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.
Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до . Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.
Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.
Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.
Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.