Розділ VІ.
Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.
Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.
План
1) Начало дня
2) Встреча с Нюркой у ручья
3) Плохое настроение Нюрки
4) Разговор с Нюркой о смерти
5) Вкус воды
Автор вначале рассказывает, что с утра начался очень хороший и тёплый день. Ему захотелось очень неплохо прожить этот короткий день. Он видел этот день вокруг себя. На небе двигались облака. А он спешил, бегал по полянам, еловым гривам. Ему хотелось запомнить этот день. Он набрал цветов и грибов и вышел к ручью. Там он увидел Нюрку, которая пила воду из старой кружки. Её портфель лежал рядом в траве. Он спросил, что она ест и предложил ей хлеб с яблоком. Нюрка ответила ему, что пьёт воду и отказалась от еды. Автор спросил её, почему она невесёлая. Она ответила ему, что получила двойку. Он опять спросил девочку, почему она не идёт домой. Она сказала, что не хочет идти домой и умрёт здесь. Нюрка сказала, что ей есть из-за чего умереть. Автор попросил её рассказать, но она ничего больше не говорила. Тогда автор прилёг и сказал, что тоже умрёт. Нюра спросила его о том, зачем ему умирать. Он полежал несколько минут и самые тяжёлые мысли стали приходить ему в голову. День заканчивался. Нюра спросила его: “ Ты будешь плакать, если я умру? Мне кажется, что никто не плакал бы”. Автор сказал ей, что её любят в деревне. Нюра ответила, что это из-за него плакали бы в деревне. Он сказал, что если бы они оба умерли, то все в деревне ревели бы. Нюрка предложила ему попить воды с закрытыми глазами, потому что вода так кажется вкусной. Он стал пить воду и постепенно почувствовал в ней вкус травы, ветра, ольхи и речного песка. Она пахла дождями и грозами, и тем временем, когда у воды закрываются зимой глаза.