приветъ
Объяснение:
Мой друг Вася
Привет! Меня зовут Валек, мне девять лет. Сейчас мы с Тыбурцием куда-то идем. Иногда нас подвозят крестьяне на телегах. Когда я спрашиваю Тыбурция, куда мы идем, он молчит и хмурится. А я вспоминаю своего единственного друга, который остался в городе. Я очень по нему скучаю. Скорее всего, мы больше никогда не встретимся.
Моего друга зовут Вася. Он - сын судьи, живет в просторном доме с большим яблоневым садом. Мамы у Васи нет, она умерла, когда ему было шесть лет. Отец больше любил Соню - младшую свою дочку, чем Васю. У меня сестренка Маруся... была. Ровесница васиной Сони. Может, поэтому Вася к Марусе привязался. Все конфеты ей носил, яблоки. Понимал он, что трудно нам, нищим, живется чем мог. Мог он немного, конечно, но я ему очень благодарен. Особенно за то, что хоть ненадолго смог утешить девочку, когда она доживала последние дни.
Маруся наша болела. Давно болела и тяжело. Она постепенно слабела, и даже я понимал, что она скорее всего умрет. Вася тогда куклу принес красивую тайком от отца. Рисковал Вася - узнай об этом его отец, быть Васе поротым. Узнал, конечно. Тыбурций мне потом рассказывал, что отец на Васю аж кричал, но тот все равно не сказал, кому куклу отдал.
Маруся как ту куклу увидела - и будто чуть живее стала. Я было понадеялся, что выздоровеет она... но чуда не случилось. Умерла Маруся, а мы с Тыбурцием из города ушли, как только Марусю похоронили. Жаль, что я больше Васю не увижу - таких друзей сложно найти. Настоящих.
Розділ восьмий
Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Аліса запитала, навіщо вони фарбують троянди. Їй пояснили, що тут мав рости червоний кущ, але посаджений був білий. Якби королева це виявила, то постинала б голови садівникам.
Наближалася Королева, і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса побачила спочатку десятеро вояків із піками. Вони були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними в колоні по двоє крокувало десятеро челядників, розцяцькованих бубнами. Далі, побравшись за руки, ішли парами десятеро королівських дітей і всі – в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет. Він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію Король і Королева Сердець.
Аліса думала, що коли всі лежать, то нема кому дивитися на Короля і Королеву. Тому дівчинка стояла. Королева запитала, як її звати. Аліса відповіла. Тоді королева запитала, хто такі тих троє, що біля Аліси. Дівчинка відповіла: "Звідки мені знати? То не мій клопіт". Королева розлютилася і наказала відтяти Алісі голову. "Дурниці!" — твердо промовила Аліса на весь голос, — і Королева затихла.
Валет, за наказом Королеви, обережно перевернув садівників носаком черевика. Вона поглянула на кущ троянд і наказала стяти голови садівникам.
Процесія рушила далі. Відстали тільки троє вояків, що мали скарати безталанних садівників. Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися. Аліса повкидала садівників у найближчий квітковий горщик. Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.
Королева запропонувала Алісі пограти у крокет. Й Аліса, зацікавившись, пристала до процесії. Поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя. Кролик ів, що Герцогиню засуджено до страти, бо вона нам'яла Королеві вуха.
Почалася гра. Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика – він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.
Объяснение: