
Мой любимый былинный герой – это Илья Муромец. Мне очень нравится описание этого богатыря в былине про Илью Муромца и Соловья – разбойника.
Илья Муромец, настоящий защитник русской земли. Он не может проехать мимо беззащитных людей. В былине это описано тем, что Илья Муромец по пути в Киев – град проезжал мимо Чернигова и увидев силу несметную решил черниговцам. Он побил всех их врагов и взамен ничего не потребовал, а только попросил показать ему дорогу прямоезжею в Киев – град. Черниговцы, жалея своего попросили не ехать этой дорогой, потому что, у креста Леванидова сидит Соловей – разбойник Одихмантьев сын. Своим криком и свистом, он все лазоревы цветочки осыпает, да людей убивает. Но и тут Илья Муромец свою храбрость проявил. Не испугался он, не послушал черниговцев и поехал дорогой прямоезжею. А так как богатырём он с рождения был, смертельный крик и свист разбойника его не погубил. Выстрелил Илья Муромец в разбойника и выбил ему правое око косицею. Приехав в Киев – град он не стал хвалиться. Как надобно покланялся он князю и присутствующим и дождался вопроса князя о прибытии его в Киев. Во время рассказа своего, он ничуть себя не вознёс и спокойно предложил князю посмотреть на разбойника, который находится у него во дворе. Для того, что бы потешить князя, Илья Муромец приказал Соловью – разбойнику засвистеть в полсвиста соловьиного и закричать в полкрика звериного. Но соловей засвистел во всю силу и закричал во всю мощь. Все кроме испуганного князя Владимира и Ильи Муромца попадали мёртвыми. После такого действия Соловья – разбойника, Илья Муромец убил его.
Общие черты характера Ильи Муромца, это храбрость, смекалка, бесстрашие, любовь к своему народу и ненависть к врагам своей родины. Илья Муромец, это богатырь, подвиги которого, восхищают и воспеваются людьми.
Я к примеру взяла тебе.
ответ: досье Стефко Вус : цьому хлопцю не пощастило у житті, його батько випиває. У Стефки немає справжніх друзів, його виховує вулиця, поступово підштовхуючи до злочинного життя. Але важливо те, що Стефко не змальовується як хуліган і потенційний злочинець, читач бачить його внутрішній світ, самотність, співчуває і, можливо, інакше подивиться на подібних людей у своєму житті.
Щасливим Стефко був лише у дитинстві, і провідником у світ була його бабуся, яка померла. Та натомість, нині у житті хлопчика з’явилася інша подібна людина – стара вчителька, чиє тепло, і хочеться палко вірити у це, розтопить самотнє, але добре серце цієї людини. Ображена Юльком поранена сорока, яку Славко і Стефко приносять вчительці, щоб та вилікувала птаха, видужує. І тому, сподіваєшся, що ця людина зможе до і Стефку знайти себе і вилікуватися від самотності і невпевненості, а найголовніше від байдужості. Бо як інакше розцінювати його поведінку, як не проявом байдужості, коли Стефко погоджується до Юльку знайти тих, хто помститься Славку замість юного розумника? Світ, який раніше дарував Стефку найсмачніші яблука і говорив із хлопцем, – несправедливий і жорстокий. Чому ж цей світ має бути справедливим до Славка Беркути? Стефко пробує зупинити Юлька, хоча й невдало, і це вказує, що вогник людяності ще жевріє у його серці.
Объяснение: