Главные герои поэмы - это семеро крестьянских мужиков: Роман Демьян Лука Братья Губины - Иван и Митродор Старик Пахом Пров Семеро главных героев - это временнообязанные крестьяне, то есть бывшие крепостные крестьяне, получившие относительную свободу после отмены крепостного права в 1861 г.: "...На столбовой дороженьке / Сошлись семь мужиков: / Семь временнообязанных..." "...Мы мужики степенные, Из временнообязанных..." Однажды семеро крестьян встречаются и спорят, кому на Руси жить хорошо. Они отправляются в путешествие по деревням, чтоы найти людей, которым хорошо живется на Руси: "...Сошлись мы – и заспорили: / Кому живется счастливо, / Вольготно на Руси?.." "...Мы ищем, дядя Влас, / Непоротой губернии, / Непотрошеной волости..." Все семеро крестьян - это бедные люди: "...Постой! мы люди бедные..." Крестьяне - простые, неприхотливые люди: "...Из лужицы напилися, / Умылись, освежилися..."
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.
Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.