Ольга Николаевна Гуссаковская — писатель, член Союза писателей России.
1955 год — окончила исторический факультет Костромского педагогического института им. Н. А. Некрасова.
После окончания института по распределению поехала в Магаданскую область, где работала преподавателем истории, а затем — литературным сотрудником газеты «Магаданский комсомолец», а потом — редактором Магаданского книжного издательства.
Была депутатом местного Совета в Магаданской области. Была заместителем председателя областного женского совета по работе с национальными кадрами в городе Магадане.
1965—1966 гг. — училась на Высших литературных курсах в Москве.
1972 год — вернулась в Кострому.
Автор более десятка книг, которые были изданы местными, а также центральными издательствами.
✔ Дата рождения: 14 мая 1932 . Кострома, СССР .
✔ Дата смерти: 18 октября 2007 (75 лет) Кострома, Россия
✔ Годы творчества: 1955—2007.
Фото О.Н. Гуссаковской.
Вічність образу пана Журдена
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.
Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.
залiзничному барацi при самiсiньких колiях".
Працелюбність, жага до знань: "найбільша радість Климка - покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано".
Успіхи в навчанні: "...тільки з письма інколи мав "посередньо".
Вимушена самостійність, здатність у такому малому віці самостійно доглядати за собою: "...зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину - він умів і сам".
Доброта, співчутливість: "Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть".
Самовідданість: "...йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги", "А зараз треба мені назад, мене там ждуть…".