Мартын Лодыжкин – старик, шарманщик.
Сергей – двенадцатилетний мальчик, акробат. Пять лет назад Лодыжкин взял его «напрокат» у сапожника-забулдыги.
Арто – белый пудель, «остриженный наподобие льва».
Другие персонажиТрилли – сын хозяев дачи «Дружба», капризный мальчик восьми-десяти лет.
Дама – хозяйка дачи «Дружба».
Дворник – служил у родителей Трилли.
Краткое содержаниеГлава 1
«Пробиралась вдоль южного берега Крыма маленькая бродячая труппа». Впереди бежал пудель Арто, за ним шел Сергей, а сзади плелся дедушка Мартын Лодыжкин «с шарманкой на скрюченной спине». Шарманка едва работала, и на ней можно было сыграть только давно устаревшие вальс и галоп.
Глава 2
Труппа вышла к старинному графскому парку, «в густой зелени которого были разбросаны красивые дачи». Сергей и Мартын начали ходить по дачам, но «день выдался для них неудачный».
Почти везде их прогоняли или отказывали, заплатили только в двух. И хотя Лодыжкин был рад хоть какому-то заработку, его сильно возмутила одна барыня: женщина долго смотрела представление и расспрашивала их, а после дала лишь дырявый гривенник.
Они обошли весь дачный поселок. Оставалась последняя дача за высоким забором, на которой было написано «Дача Дружба».
Глава 3
Труппа зашла в сад, и Сережа расстелил перед балконом коврик. Только они собрались начать представление, как на террасу выбежал, издавая пронзительные звуки, мальчик. Вслед за ним спешили прислуга, молодая дама и толстый лысый господин. Они всячески пытались успокоить ребенка, но тот не унимался.
Лодыжкин сказал начинать представление. Услышав звуки шарманки «все на балконе разом встрепенулись». Артистов хотели прогнать, но Трилли начал капризничать, чтобы их вернули. Лодыжкин играл на шарманке, Сергей выполнял акробатические трюки. После этого Мартын достал тонкий хлыстик, и Арто послушно выполнял его приказы.
Увидев дрессированную собачку, Трилли тут же потребовал пуделя себе. Дама спросила, сколько хочет Лодыжкин за Арто. Мартын ответил, что пудель не продается, ведь он их кормит. Мальчик кричал еще громче. Рассерженная дама готова была заплатить сколько угодно, но Лодыжкин не уступал. Тогда дворник прогнал артистов из дачи.
Глава 4
Уже у моря артистов догнал дворник. Подкармливая пуделя колбасой, он объяснил, что пришел по поручению барыни, которая предлагает за собаку 300 рублей. Старик же решительно отказывался продавать Арто.
Глава 5
Лодыжкин и Сережа остановились позавтракать в «уголке между Мисхором и Алупкой» у источника. После завтрака они решили немного поспать. В полудреме дедушка говорил сам с собой: рассуждая, как купит розовое трико с золотом и атласные розовые туфли.
Пока Сергей и Мартын спали, Арто пропал. Увидев лежавший на дороге огрызок колбасы, старик понял, что собаку забрал дворник. Мартын очень расстроился.
Возмущенный Сергей сказал, что сейчас вернется и заставит отдать собаку, а иначе придется обратиться к мировому. Лодыжкин ответил, что им нельзя обращаться к мировому: он живет по чужому паспорту, и на самом деле крестьянин Иван Дудкин.
Глава 6
«Молча они дошли до Алупки» и остановились в грязной турецкой кофейной, носившей название «Ылдыз» – «Звезда». Поздно ночью Сергей незаметно собрался и вышел. Мальчик отправился к даче «Дружба». Перебравшись через узорчатые чугунные ворота, он решил обойти дачу кругом.
Из каменного подвала Сергей услышал стонущий визг. Мальчик позвал собаку и «неистовый, срывающийся лай сразу наполнил весь сад». В подвале раздался басовый крик, и что-то стукнуло. Возмущенный Сергей закричал, чтобы не смели бить собаку.
Из подвала выбежали дворник и Арто с обрывком веревки на шее. Сережа, а за ним и пудель, бросились наутек. Найдя место, где стена забора была достаточно низкой, мальчик подсадил собаку, запрыгнул сам, и они быстро побежали прочь.
Хотя дворник и не преследовал их больше, собака и мальчик еще долго бежали. Передохнув у источника, Сергей и Арто вернулись в кофейню. Арто на радостях с визгом подбежал к Лодыжкину и разбудил его. Старик хотел обратиться к мальчику за объяснениями, но тот уже заснул.
ЗаключениеВ рассказе «Белый пудель» Куприн противопоставляет двух мальчиков – акробата Сережу и барского сына Трилли. Сережа не намного старше своего антипода, но при этом он совершенно по-другому воспринимает окружающий мир. Маленький акробат восхищается крымской природой, с пониманием относится к Лодыжнику, не раздумывая спешит вернуть своего друга Арто. Трилли же относится ко всему потребительски, для него важно только немедленное исполнение его капризов, независимо от того, чего бы это стоило его родителям.
1. б
2. а
3. а
4. в
5. Фанта́стика — жанр художніх творів, в якому за до додавання вигаданих уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. Основною ознакою фантастики є наявність у творі фантастичного допущення — фактора, який невідомий або неможливий у реальному світі.
6. б
7.чарівні предмети і явища; дивні імена і назви.
8.Фантастичне:
Тварини розмовляють, наявність чудернадських і химерних істот( капелюшник, чирвовий валет, божевільний заєць), речі набувають незвичайних властивостей
Реальне:
Події відбуваються у сні
9. книжки несуть розраду; смути стрясають Британію
10. Діти, а дуже часто і дорослі люблять казки. Чому? Тому що у казці добро завжди перемагає зло, вони щасливо закінчуються, у казці існує те, чого бракує в реальному житті.
Про звичайні і незвичайні пригоди, що сталися з дівчинкою Алісою, розповідає у своїй книзі «Аліса у Країні Чудес» англійський письменник Льюїс Керрол. Слід зазначити, що цю казку читають люди різного віку, і вона й до сьогодні викликає неоднозначне ставлення. Деякі письменники і літературознавці вважають, що казка Льюїса Керрола — твір для дорослих.
На перший погляд, у казці багато нісенітниць. Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, своєрідністю твору. Історія про Алісу починається як повість, а потім переходить у казку. А у фіналі твору читач дізнається, що все написане просто наснилося Алісі. «Сон» дівчинки — це композиційний прийом, який допоміг авторові ввести героїню у казку.
У тексті багато алегорії, символіки, метафоричності. Американський письменник Р. Бредбері писав: «Країна Чудес — це те, що ми є». Тобто, Льюїс Керрол зобразив людське життя, реальний світ, сповнений абсурду.
На жаль, дорослі, заклопотані своїми проблемами, не завжди помічають дива, що існують у житті. За казковим королівством, зображеним Льюїс Керролом, видніється Англія з її законами, судом, королівською владою, — усе те, що створили дорослі.
Королівський двір постає у вигляді колоди карт. У карти, як відомо, грають, їх тасують. Отак і королева на свій розсуд грала своїми підлеглими. Тобто життя — це складна гра, у якій завжди одні виграють, а інші — програють. Усі люди різні, як і мешканці Країни Чудес: Королева — зла, знервована, Миша весь час ображається, Гусінь — гонориста, Грифон і Черепаха — роздратовані, Чеширський Кіт завжди усміхнений.
У тексті багато дивних речей, віршів. Але вони є дивними лише з точки зору дорослих. Оскільки їх засмоктало божевільне життя і вони втратили чистоту поглядів, думок, уміння дивуватися і вірити в чудо.
Казка Льюїса Керрола змушує дорослих зупинитися і побачити незвичайне у звичайному. А дітям допомагає розвивати фантазію, уяву.
Коли перегорнута остання сторінка твору, завжди залишаються роздуми над нею, над тим, як ми живемо, якими слід бути. Отже, автор достукався до найпотаємніших глибин душі читача. А це і є найголовніше.