Объяснение:
Известно, что легенда о докторе Фаусте, который заключил сделку с дьяволом, впервые появляется в Германии XVI века. Й. Гете избрал ее своеобразным фоном для размышлений на тему смысла человеческого бытия и борьбы добра и зла в человеке.
Фауст – обобщенный образ ученого, философа, алхимика. На первый взгляд смысл его жизни – научный поиск, новые знания, поиск Истины. Как настоящий фанатик в своем деле, Фауст отказывается от радостей земной жизни, целиком посвящая себя науке: у него никогда не было жены и детей, он не удается до народных развлечений на праздники, считая это достойным только Возможно, именно по этой причине герой становится легкой добычей для Мефистофеля. Тот, кто не знал греха за целый век легко станет добычей дьявола... Хотя до Фауста больше подходит утверждение, что ради познания истины ученый готов заложить собственную душу. Чего стоят реальные примеры Пьера и Марии Кюри, которые погибли от поражения радиацией изучая ее физические свойства.
Собственно, Мефистофель ведет Фауста теми же путями, которые, пусть не в такой проходит большинство людей. Лукавый искушает ученого весельем буйного жизни вроде пьянства и непрерывных гуляний. Однако таким Фауста не соблазнить. Но Мефистофель не кажется, и наш герой попадает в следующую ловушку: любовь женщины. Маргарита чистая душа, невинная и преданная. Фаусту кажется, что любовь и семейная жизнь в тихом городке то для него. Проходит время, и герои осознает, что ему невмоготу сидеть на месте. Бегство от Маргариты оборачивается трагедией, но Фауст не может иначе. Хоть бы его и не вел сам Лукавый нрав настоящего ученого, исследователя в постоянном поиске нового, в попытках найти не философский камень, а окончательную истину.
Поэтому смысл жизни и одновременно трагедия для Фауста в постоянном поиске, неутолимой жажде к новому и неизвестному. В том и трагедия доктора Фауста: он стремится познать то, что познать невозможно, и пройти путь, длиннее человеческой жизни.
Антиутопія – жанр, який ще називають негативною утопією. Це зображення такого можливого майбутнього, яке лякає письменника, змушує його переживати стан тривоги як за долю людства, так і за душу окремої людини, це опис держави, де переважають негативні тенденції розвитку.
Антиутопія у світовій літературі
Антиутопія (дистопія, какотопія) – негативна, спотворена утопія. Особливість антиутопії – критика сучасного авторові державного устрою й моделювання негативних перспектив його розвитку в майбутньому.
Художній світ антиутопії:
розвиток дії в закритому просторі;
антитоталітарна спрямованість тексту;
постановка проблеми «людинасуспільство»;
відображення процесу формування незгодної із законами суспільства особистості, яка в кінцевому підсумку виражає протест проти обставин, що склалися;
трагічна розв’язка, пов’язана з духовною або фізичною смертю головного героя;
наявність фантастичного елемента;
відображення згубних наслідків НТП
Романи антиутопістів подібні : кожен автор говорить про втрату моральності, про бездуховність сучасного покоління; світ антиутопістів – це лише голі інстинкти й «емоційна інженерія». Антиутопія відтворює картину трагічної реальності, апокаліптичного буття, дає тотальне заперечення як дійсного, так і можливого варіанту майбутнього.
Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Батлера. Але антиутопічні елементи знаходимо у творах:
у комедіях Аристофана (як сатиру на утопічну державу Платона); у творах письменників XVII—XVIII століття як своєрідну поправку на реальність до утопії Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли;
у фантастичних творах письменників XIX ст. (М. Шеллі «Франкенштейн»; С. Батлер «Едін», «Повернення в Едін»; Г.Веллс «Машина часу», «Сучасна утопія» та інші).
До антиутопії І половини XX ст. належать романи «Ми» Є.Замятіна, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Котлован» А.Платонова, «Цей дивовижний світ» О.Гакслі, «Безглузда погоня» Ф. Уоррена, «1984» Дж. Орвелла, «Володар мух» В.Голдінга, «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері та інші.
Одним із найвідоміших творців антиутопії у світі вважають В. Голдінга. Ідеї, які висуває письменник, багато в чому збігаються з фундаментальними положеннями філософії екзистенціалізму. Привабливість цієї філософії для покоління Голдінга, – покоління, що пережило кошмари однієї війни, щоби невдовзі зіштовхнутися із загрозою нової, куди страшнішої, – полягає насамперед у тому, що вона намагається осмислити проблему людини, взятої в критичній, кризовій ситуації – так би мовити, на краю безодні.
Джордж Орвелл – автор поняття «холодна війна», але найбільше він став відомим за культовим антиутопічним романом «1984» та повістю «Скотний двір». І хоча вони були написані в середині минулого століття, і передбачення Орвелла про жахи тоталітарних режимів не стали реальністю, однак, на жаль, в наші дні – ці тексти знову набувають досить тривожного звучання. А цитати письменника набувають пророчого смислу
Казати правду в часи всезагальної брехні – це екстремізм.
Війна – це іб розбивати вщент, розпорошувати в стратосфері, топити в морській безодні матеріали, які могли б поліпшити народу життя і тим самим в кінцевому рахунку зробити його розумнішим.
І якщо всі приймають брехню, нав’язану партією, якщо в усіх документах одна і та ж пісня, тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою…
Якщо дотримуєшся дрібних правил, можна порушувати великі.
Абсолютно біле, як і абсолютно чорне, здається якимось дефектом зору.
єрархічне суспільство можливе лише на основі бідності та невігластва.
Щоби бачити те, що відбувається прямо перед вашим носом, необхідно відчайдушно боротися.
Якщо ти в меншості – і навіть в однині, – це не означає, що ти божевільний.
Яких поглядів дотримуються маси і яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, бо інтелекту у них немає.
Антиутопія у своїй основі завжди містить конфлікт. Його суть зведено до протистояння тоталітарного режиму й особистості героя. Чи спроможна людина зберегти духовну свободу, людське в людині, а чи вона приречена на зникнення, стирання?