Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Джосі:
А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок».
«Тоді скажи мені, коли закінчиш,- заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя,- бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків».
“— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти.”
Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв’язували її з подругою і всім земним»
4)Первый диалог раскрыл характер и взаимопонимание между рассказчиком и Асей лучше узнать друг друга. 5)Н. Н. метался по городу в поисках Аси. Его грызла досада на себя. Подумав, он направился к дому Гагиных. Навстречу ему вышел Гагин, обеспокоенный тем, что Аси все нет. Н. Н. искал Асю по всему городу, он сто раз повторял, что любит её, но нигде не мог её найти. Однако, подойдя к дому Гагиных, он увидел свет в Асиной комнате и успокоился. Он принял твердое решение — завтра идти и просить Асиной руки. Н. Н. был снова счастлив.
На другой день Н. Н. увидел у дома служанку, которая сказала, что хозяева уехали, и передала ему записку Гагина, где тот писал, что убежден в необходимости разлуки. Когда Н. Н. шел мимо дома фрау Луизе, она передала ему записку от Аси, где та писала, что если бы Н. Н. сказал одно слово — она бы осталась. Но, видно, так лучше…
Н. Н. всюду искал Гагиных, но не нашел. Он знал многих женщин, но чувство, разбуженное в нем Асей, не повторилось больше никогда. Тоска по ней осталась у Н. Н. на всю жизнь. 6)Размышление мировозрение героя.
У казаков была старинная забава, они любили собираться толпой и штурмовать крепость, которую делали из снега, эта традиция осуществлялась в последний день масленичной недели. Этот момент и запечатлел на картине Суриков, посмотреть на такое яркое и красочное представление пришло много людей. Все они одеты по-праздничному, женщины надели свои лучшие платки с огромными цветами, мужчины подпоясались новыми поясами, все они одеты тепло, на них теплые шубы и меховые ушанки. На всех лицах много эмоций, кто-то смеется, кто-то с открытым ртом смотрит на происходящее, удивляясь смелости и силе штурмующего крепость, особенно рады и счастливы дети, они целый год ждали этого дня, чтобы полюбоваться этим зрелищем. В центре картины мы видим всадника на черной лошади, он штурмует крепость, по правилам он должен прорваться через толпу, вооруженную палками, вот он и мчится на всех парах к снежной крепости. Его лошадь испугана таким скоплением народа, выглядит она неспокойной. За всадником стоит целая толпа радостных ребят, они с восхищением смотрят на казака. Взгляд казака направлен в толпу, он спокоен, видно, что ему нравится происходящее, наверное, он не в первый раз штурмует город. Картина полна положительных эмоций, каждый зритель прописан очень тщательно, на всех лицах разные эмоции. Посмотрев на картину, слышишь детский смех, разговоры в толпе, общий гул. При написании картины, художник использует много белых и синих оттенков, ими он рисует сугробы, снежную долину вдали и небо. Снег на картине уже не такой как в начале зимы, он перестал быть пушистым и воздушным, он потемнел и стал рыхлым. Также на картине много ярких цветов, они использованы для изображения одежды крестьян, их яркая одежда подчеркивает их отличное настроение.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Джосі:
А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок».
«Тоді скажи мені, коли закінчиш,- заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя,- бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків».
“— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти.”
Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв’язували її з подругою і всім земним»