Объяснение:
завдяки Мацу о Басьо (1644-1694). Поетична спадщина, залишена Басьо, містить у собі хоку та «зчеплені строфи». У числі йош прозаїчних творів - щоденники передмови до книг і окремих віршів, листів. Лауреат Нобелівської премії Кавабата Ясунарі назвав вірші свого земляка найвищим досягненням японської літератури. Щодо дослідження творчості М. Басьо, то її почали вивчати порівняно недавно. Одна з дослідниць його творчості Н.С.Шефтелевич зазначала, що поезія японського класика - це не лірика природи в європейському розумінні цього терміна, а лірика самої природи, тобто поет виступає в ролі медіума, інформацію якому постачають не духи, а явища природи, рослини, мінерали тощо. Щоправда, такий погляд має «містичне» забарвлення, але він ще раз підкреслює, який складний поетичний матеріал залишив у спадок Мацуо Басьо. Його поезія й досі залишається багато в чому загадковою. Окремі дослідники поезію, творцем якої був Басьо і його учні, порівнюють з напіввідчиненими дверима Його поезія складна і незвичайна, що пояснюється незвичайністю й самої країни - батьківщини Мацуо Басьо. Давня країна Ямато, Країна Сонця, що сходить, Японія... Але Японія - не просто назва країни, це ім'я однієї із загадкових, багатих та складних цивілізацій Японія відзначається своєрідною самобутньою культурою, де перевага віддається внутрішній глибині, змістовності витонченості на противагу зовнішній пишноті. Японія - це країна, де кілька століть тому з'явилася нова поетична форма - японський трирядник хоку. творцем якої є поет XVII ст. Мацуо Басьо. Творчість його вчить вдивлятися у звичне й помічати несподіване, розглядати потворне і бачити прекрасне, задивлятись у просте й знаходити складне. Вірші Мацуо Басьо - переважно пейзажна лірика. Метою даної роботи є спроба визначити художню своєрідність хоку поета в контексті японської поезії цього періоду, місце природи та художньої деталі в них.Якщо до ХІП століття в японській поезії неподільно панував п'ятистопний вірш вака то у ХШ-ХУІ століттях на перше місце вийшла поезія «нанизаних строф» - рента Виникнення цього своєрідного жанру в японській поезії пов'язане в першу чергу з тим, що до ХІП століття п'ятистопний вірш вака розпався на дві строфи - тристопний і двостопний вірш. Значною мірою цей процес був обумовлений тим, що класичний п'ятистопний вірш майже завжди мав характер послання, а отже, потенційно був розрахований на відповідь. Ця відповідь найчастіше втілювалася також у п'ятистопному вірші, який міг потягти за собою нову відповідь. Таких віршованих перекличок немало і в «Манйосю», і в «Кокінсю», особливо ж багато їх у домашніх антологіях і в класичних творах японської прози. Вірш-відповідь, як правило, використовував образи, задані початковим віршем, іноді дещо переробляючи їх. Таким чином, один вірш вів за собою інший за покликом слідувала відповідь. Перекличка могла бути і внутрішньою - між двома частинами одного вірша. Іноді ці дві частини писали різні поети - один писав початок, інший додавав кінець чи навпаки. Так виникла поезія «нанизаних рядків» - рента Один вірщ написаний двома поетами, - найпростіший її варіант.Головна риса поезії рента, неодмінна умова її існування - діалогічність. Навіть найпростіший вид рента передбачав наявність двох авторів
Пьеса Александра Николаевича Островского «Гроза» для нас является исторической, так как показывает быт мещанства. «Гроза» была написана в 1859 году. Она является единственным произведением задуманного, но не реализованного писателем цикла «Ночи на Волге».
Главная тема произведения – описание конфликта, возникшего между двумя поколениями. Семья Кабанихи типична. Купечество держится за свои старые нравы, не желая понимать молодое поколение. А так как молодые не хотят следовать традициям, их подавляют.
Я уверен, что проблема, поднятая Островским, актуальна и сегодня. Многие родители не хотят воспринимать своих детей, как личностей. Для них очень важно, чтобы их дети думали, как они и повторяли их поступки. Отец и мать считают, что они вправе решать, где их ребёнок будет учиться, с кем он должен дружить и т.д.
Читая «Грозу», я испытывал двойственные чувства. С одной стороны, меня потрясала точность передачи образов эпохи. Потрясающе яркая и злобная Кабаниха. Островский очень чётко передал контраст образа, главным пороком которого является лицемерие. С одной стороны она набожная и готовая всем этакая самаритянка, с другой стороны, в домашних условиях она ведёт себя как тиран. На мой взгляд, это очень страшный человек. Кабанова полностью раздавила своего сына Тихона. Он представлен в пьесе в виде жалкого, бес существа, не вызывающего никакого уважения.
С другой стороны, меня потрясла безысходность ситуации, в которой оказалась Екатерина, чистая и светлая женщина. В душе она очень сильна, так как воспитана не в традициях общества города Калинова. Она противопоставлена обществу, устоям, которые, как монолит стоят на пути её свободы. Она живёт с убогим мужем, которого просто невозможно любить. Он не личность, он просто пустое место. Читая, я испытывал жалость к Екатерине и радость за себя, что живу в совершенно ином мире. Хотя черты пережитков в нашем мире ещё есть.
Пьеса Островского «Гроза» показала кризис общества, когда прорастают ростки нового, более просвещённого сознания. Старое сознание стремится растоптать всё, что не соответствует его представлениям.
Гроза – это символ стихии, которая скоро сметёт всё, что кажется незыблемым. Мир изменится. К сожалению, Катерина об этом уже не узнает. Её душа не вынесла разрывающих её противоречий, заставив пойти женщину на страшный грех