это не только пышная метафора, но и строгий научный термин. Наряду с неотшлифовавшими свой вкус авторами тощих поэм о "лике земли" пишут седовласые ученые в многотомных географических трудах. Термин этот определяет не только основную тематиче^ скую линию Паустовского, но и метод его работы как писателя-краеведа. Введение термина "лик земли" в обиход науки знаменовало переход современного землеведения на новую, высшую ступень - от голого описательства к изучению страны как единого комплексного целого. Стремлением к созданию средствами художественного слова синтетической картины края отмечены уже ранние путевые очерки и локально окрашенные рассказы Паустовского. Это подымало их над множеством произведений краеведческого жанра, представлявших собой лишь прикрытый "изящной словесностью" монтаж географических данных и этнографических записей.
Источник: http://paustovskiy-lit.ru/paustovskiy/bio/sovremenniki.htm
Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.
Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю і теплотою вони написані.
Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року — літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів. Здається, нахилиш колоски, притулиш їх до шоки і одразу відчуєш, як вони з кожною хвилиною наливаються, стають ще повнішими, ще тугішими. Від них так і віє здоровою, трудовою силою. Щоб передати слова подяки хліборобам, автор використовує уособлення "шумить жито, співа, заохочує жить, жито шепче мені".
Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси поєднуються в душі люди ни і утворюють одне ціле — гармонію людини і природи. Саме про таке єднання йдеться у вірші П. Тичини "Гаї шумлять". Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до хмарок. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна. Він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру. Серце поета переповнене радістю, і він "когось все жде, співаючи..."
Объяснение:
незнаю точно, может быть есть пару предложений со смыслом