Наташа с утра этого дня не имела минуты свободы и ни разу не успела подумать о том, что ей предстоит.
В тесноте и неполной темноте колыхающейся кареты она в первый раз живо представила себе то, что ожидает ее там, на балу, в освещенных залах. Там будут цветы, музыка, танцы, государь, вся блестящая молодежь Петербурга. То, что ее ожидало, было так прекрасно! Она не верила даже тому, что это будет, так это было несообразно с холодом, теснотой и темнотой кареты.
Она поняла все только тогда, когда стала подыматься с Соней впереди матери между цветами по освещенной лестнице. Она почувствовала, что глаза ее разбегались; она ничего не видала ясно, пульс ее забил сто раз в минуту, и кровь стала стучать у ее сердца. Впереди, сзади них так же тихо переговариваясь и так же в бальных платьях входили гости. Зеркала по лестнице отражали дам в белых, голубых, розовых платьях, с бриллиантами и жемчугами на открытых руках и шеях.
Наташа смотрела в зеркала и в отражении не могла отличить себя от других. Все смешивалось в одну блестящую процессию. Наташа слышала и чувствовала, что несколько голосов спросили про нее и смотрели на нее. Она поняла, что она понравилась тем, которые обратили на нее внимание. Это наблюдение несколько успокоило ее. «Есть такие же, как и мы, есть и хуже нас», — подумала она.
В бальной зале она увидела Пьера. Он продвигался через толпу, как будто отыскивая кого-то. Наташа с радостью смотрела на знакомое лицо Пьера и знала, что тот отыскивал в толпе их, а в особенности ее. Пьер обещал быть на балу и представить ей кавалеров.
Но, не дойдя до них, Безухов остановился подле невысокого, очень красивого брюнета в белом мундире. Наташа тотчас же узнала его: это был Болконский, который показался ей очень повеселевшим и похорошевшим.
Больше половины дам имели кавалеров и шли или приготовлялись идти танцевать полонез. Наташа чувствовала, что она оставалась с матерью и Соней в числе меньшей части дам, оттесненных к стене и не взятых в танец. Она стояла, опустив
свои тоненькие руки, сдерживая дыхание, глядя перед собой с выражением готовности на величайшую радость и на величайшее горе. Ее не занимали ни государь, ни все важные лица; у нее была одна мысль: «Неужели так никто не подойдет ко мне, неужели я не буду танцевать, неужели меня не заметят? Нет, этого не может быть! Они должны же знать, как мне хочется танцевать, как я отлично танцую и как им весело будет танцевать со мною». Глаза Наташи наполнялись слезами.
Полонез закончился. Через некоторое время раздались отчетливые, мерные и увлекательные звуки вальса минута — никто еще не начинал.
Пьер подошел к князю Андрею. Болконский вышел вперед, по направлению, которое ему указывал Пьер. Отчаянное, замирающее лицо Наташи бросилось в глаза князю Андрею. Он узнал ее, угадал ее чувство, понял, что она была начинающая, вспомнил ее разговор на окне и с веселым выражением лица подошел к графине Ростовой.
— Позвольте вас познакомить с моей дочерью, — сказала краснеющая графиня.
— Я имею удовольствие быть знакомым, ежели графиня помнит меня, — сказал князь Андрей с учтивым и низким поклоном и подошел к Наташе. Он предложил ей тур вальса. То замирающее выражение лица Наташи, готовое на отчаяние и на восторг, вдруг осветилось счастливой, благодарной, детской улыбкой.
«Давно я ждала тебя», — Как будто сказала эта испуганная и счастливая девочка своей просиявшей из-за готовых слез улыбкой, поднимая свою руку и кладя ее на плечо князя Андрея. (554 слова)
Лирический герой, смотря на степь видит клубящиеся тучи, поля и в последний раз замечает пропадающего за третьим перевалом Ямщика.
Прочитав второй фрагмент текста у меня возникло ощущение одиночества и пустоты. Но при этом "Степь - безбрежная, как море" вызывает чувство восхищения, ее красотой.Если во второй строфе, лирический герой как бы дает нам понять, что степь одинокая и будто бы "неживая". То в третьей, он будто всматривается в жизнь этого места и понимает что оно не такое уж и мрачное.
Вот 4 Наш герой слышит как: "В изложине росистой вполголоса скрыпят коростели". Так же он слышит то, что: "перепел откликнулся вдали". Оглавление: музыка безбрежнего "моря".
2. 1-А 2-г 3-В 4-Б
3. верно,неверно,неверно,верно.
цитатна характеристика головних героїв твору русалонька із 7-в
Объяснение:
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — повість-казка, що захоплює і дітей, і дорослих. У цьому творі письменниця говорить про дружбу і кохання, про честь, совість, про мрії і життєві шляхи. Головні персонажі твору – це:
Софійка,
мама та тато Софійки,
молодший братик Ростик,
тітонька Сніжана та її наречений Валентин.
Однокласники Софійки: Вадим Кулаківський та Ірина Завадчук.
Сашко-колишній сусід Софійки.
Родина Кулаківських: Гордій (обманом відібрав маєток Данила Міщенка); його діти Фрол, Яків, Франя; син Якова Василь, який втік з війни і 40 років переховувався у погрібі; діти Якова Іванко та Катерина; Анатолій, дядя та батько Вадима Кулаківського.
Родина Міщенків.
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників.
Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.
Образи Сашка та Вадима – товаришів Софійки
Софійка була закохана в однокласника — красунчика Вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою.
Сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок.
Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів
Спільні та відмінні риси Вадика Кулаківського й Сашка Крутяка
Вадик Кулаківський Сашко Крутяк
Спільне
Однолітки, дружать із Софійкою
Відмінне
Із забезпеченої сім’ї З багатодітної малозабезпеченої родини
Зверхньо ставиться до рідних, без поваги та любові З великою любов’ю ставиться до родини, молодших сестер
Добуває гроші нечесним шляхом Наполегливо працює, заробляючи гроші для своєї родини
Має шкідливу звичку — палить Не дуже добре навчається
Має привабливий вигляд, подобається дівчатам, слідкує за модою, говорить сленґом, зверхньо ставиться як до рідних, так і до однолітків Не дуже привабливий, але відповідальний, товариський, щирий, закоханий, готовий піти на будь-які ризиковані вчинки разом із дівчинкою, яка подобається
Другорядні герої твору “Русалонька із 7В“:
Іра – дочка Валентина, яка мешкає в Києві, графському маєтку
Васюня – майже 40 років провів у погребі, переховуючись від відповідальності за дезертирство.
Яків – помер, вдавившись картоплею на чужому обіді, а свою дружину Лизавету замордував голодом
Клава – хвороблива жінка, перша власния коралів
Гордій – обманом заволодів чужими землями, обдуривши Данила Міщенка.
Ірка Завадчук – антагоністка Софійки, експресивна, провокативна, постійно привертає до себе увагу
Валентин – виявився непорядним, бо вже покинув двох жінок із дітьми, і не піклувався про них.
Повість-казка про Софійку та її пригоди — це твір, що відволікає від буденних життєвих проблем, робить життя яскравішим, а людей добрішими. Фантазія дівчинки змінює світ і долі людей, а прості предмети стають чарівними атрибутами казки.