Ця тонка, самотня, ранима і мрійлива дитина, яка любить гати заходи сонця, переживає про долю примхливої квітки і вірить, що йому ще багато чого треба пізнати, по-справжньому розкривається, пізнавши любов до Троянди і дружби з Лисом. Саме вони внесли в його душу той необхідний штрих здатності жити для іншого, піклуючись про нього і нічого не вимагаючи натомість, який зробив його і без того чисту душу квінтесенцією ідеальній людській сутності, до якої слід прагнути кожному з нас. Адже тільки любов і відданість здатні вилікувати від самотності і до знайти сенс життя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/malenkiy-prints-harakteristika-golovnogo-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Объяснение:
Одной из главных проблем, которые поднимает Н. А. Некрасов в поэме «Мороз, Красный нос», является женская тема. Причем в произведении предстает два женских образа.
Первый — идеальная женщина-славянка. Красивая, смелая, решительная, трудолюбивая. Она является хранительницей домашнего очага. Труд приносит воздаяние ее семье, которая никогда не знает нужды:
Всегда у них теплая хата. Хлеб выпечен, вкусен квасок, Здоровы и сыты ребята. На праздник есть лишний кусок.
Второй образ — жизненный, реальный. Это вдова Дарья. Была она, как всякая, и ловка, и сильна, дивила окружающих своей красотой. Но безвременная смерть мужа, тяжесть забот, горе иссушили прекрасную женщину. Гордость не позволяет Дарье плакать. Но слезы против ее воли катятся по щекам. Слезы крестьянки-вдовы автор сравнивает с дождем, зарядившим надолго.
Відповідь:
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа». Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу — влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
Пояснення: