«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий іб намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.
Вэтом стихотворении жизнь природы созвучна настроению лирического героя. герой этого стихотворения молод, влюблен, полон вдохновения. в душе его живет радость, любовь ко всему живому, он воспринимает окружающий мир непосредственно, живо, ярко. природа здесь увидена взглядом человека, душа которого наполнена счастьем. поэтому все для него имеет особый смысл: и то, что «солнце встало», и то, что «лес проснулся» и «весенней полон жаждой». радостное весеннее чувство пронизывает все душевные движения его, озаряет солнечным блеском утреннее свидание с любимой, рождает в душе веселье и безмятежность, жажду новых «песен». в этом стихотворении природа созвучна мироощущению лирического героя. это человек, любящий жизнь, воспринимающий окружающий мир поэтически, умеющий слиться с «мелодией дождя», с зеленым светом травы, с озерами в синем небе. это слияние с природой рождает в душе его особое умиротворение — «все вокруг с душою сообразно». он счастлив, «как малое дитя». поэтому жизнь для него прекрасна.
Отец белого клыка — волк, мать, кичи, — наполовину волчица, наполовину собака. пока ещё у него нет имени. он родился в северной глуши и выжил единственный из всего выводка. на севере часто приходится голодать, это и погубило его сестёр и братьев. отец, одноглазый волк, вскоре погибает в неравной схватке с рысью. волчонок и мать остаются вдвоём, он часто сопровождает волчицу на охоту и вскоре начинает постигать «закон добычи»: ешь — или съедят тебя самого. волчонок не может ясно сформулировать его, а просто живёт по нему. кроме закона добычи, существует множество других, которым следует повиноваться. жизнь, играющая в волчонке, силы, его телом, служат ему неиссякаемым источником счастья.мир полон неожиданностей, и однажды по дороге к ручью волчонок натыкается на незнакомые ему существа — людей. он не убегает, а припадает к земле, «скованный страхом и готовый изъявить ту покорность, с которой его отдалённый предок шёл к человеку, чтобы погреться у разведённого им костра». один из индейцев подходит ближе, и когда его рука касается волчонка, тот хватает её зубами и тут же получает удар по голове. волчонок скулит от боли и ужаса, мать спешит ему на , и вдруг один из индейцев повелительно кричит: «кичи! », узнав в ней свою собаку («отец у неё был волк, а мать собака»), убежавшую год назад, когда в очередной раз наступил голод. бесстрашная мать-волчица, к ужасу и изумлению волчонка, ползёт к индейцу на брюхе. серый бобр вновь становится хозяином кичи. ему же теперь принадлежит и волчонок, которому он даёт имя — белый клык.
«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий іб намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.
Объяснение: