П’єса “Пігмаліон”, мабуть, найвідоміша і найпопулярніша з творів Бернарда Шоу. У назві п’єси впізнаємо ідею античного міфу про скульптора на ім’я Пігмаліон, який закохався у вирізьблену ним з мармуру жінку й попросив богів оживити її. Афродіта, як відомо, зглянулася над закоханим, і Галатея, так звали статую, стала його дружиною. Але ця наїва у Шоу швидше іронічна.
Та й хто з героїв Пігмаліон? Може, Хіггінс? Так, він і справді, ніби скульптор, намагається створити з вульгарної невихованої квіткарки Елайзи Дулітл справжню леді.яку пробудило в ній виховання Хіггінса, стала стрижнем нової особистості Елайзи. Вона відчула себе рівною Хігінсу. Навіть більше того. Елайза пробуджує людяність у своєму вчителеві. Тобто і вона виступає як Пігмаліон стосовно Хіггінса.
Вона по-своєму ітворить образ людини, яка вчила її добрих манер і мови, не дуже домислюю – І чись про власну поведінку.
Таким був Хіггінс. Елайза робить його іншим – добрим, вихованим, чемним. Отож в основі п’єси гуманістична ідея про те, що виховання та освіта – творці людської особистості, і яке то щастя – відчувати себе людиною.
Вот основные проблемы:1) Проблема имени человека как имени собственного (имя вскрывает сущность человеческой личности); 2) проблема отношения к ценностям русской национальной традиции. Авторская позиция:1) С личным именем «ты личность, и чего заслуживаешь, так тебя и нарекут» (при рождении в имени скрыта надежда, а с возрастом имя присуждается как награда); 2) отчество для нас – «то же, что и отечество»; отчество давалось по заслугам всего рода; в отчестве и фамилии сохраняется честь и память семьи и рода.
Товста тітка до світила Приїхала в місто: – Ой, несе мене, нівроку, Як у діжці – тісто. Мабуть, криза в світі збила Обмін речовини… – Як харчуєтесь, шановна? – Як уся родина. Навіть менш, ніж чоловіку Й дітям насипаю… Правду, що вони не з’їли, Звично доїдаю. Припишіть мені від цього Ліки або тести! – Я вам раджу якнайшвидше Дві свині завести. – За півроку пацієнтка Знову їде в місто, Бо за формою зробилась Товща сумоіста. Обійшов її світило Спереду і ззаду: – Мабуть, проігнорували Ви мою пораду. – Що ви, доктор?! Доїдаю, Як рішили з вами, За дітьми, за чоловіком І двома свинями!
П’єса “Пігмаліон”, мабуть, найвідоміша і найпопулярніша з творів Бернарда Шоу. У назві п’єси впізнаємо ідею античного міфу про скульптора на ім’я Пігмаліон, який закохався у вирізьблену ним з мармуру жінку й попросив богів оживити її. Афродіта, як відомо, зглянулася над закоханим, і Галатея, так звали статую, стала його дружиною. Але ця наїва у Шоу швидше іронічна.
Та й хто з героїв Пігмаліон? Може, Хіггінс? Так, він і справді, ніби скульптор, намагається створити з вульгарної невихованої квіткарки Елайзи Дулітл справжню леді.яку пробудило в ній виховання Хіггінса, стала стрижнем нової особистості Елайзи. Вона відчула себе рівною Хігінсу. Навіть більше того. Елайза пробуджує людяність у своєму вчителеві. Тобто і вона виступає як Пігмаліон стосовно Хіггінса.
Вона по-своєму ітворить образ людини, яка вчила її добрих манер і мови, не дуже домислюю – І чись про власну поведінку.
Таким був Хіггінс. Елайза робить його іншим – добрим, вихованим, чемним. Отож в основі п’єси гуманістична ідея про те, що виховання та освіта – творці людської особистості, і яке то щастя – відчувати себе людиною.