Чи до всіх людей можна ставитися гуманно? На перший погляд відповідь має бути ствердною, адже ніби всі люди здатні до співчуття. В ідеалі — так, але життя іноді вносить свої корективи..Таке важливе питання порушує у своїй новелі "Гер переможений" Л. Пономаренко.
У новелі визначається делікатна проблема. Головна героїня згадує про дитячі роки, які пройшли у невеликому містечкові. Там були полонені німці, які після закінчення Великої Вітчизняної війни будували житловий квартал. Полонені працювали сумлінно, "з любов’ю і розпачем". З любов’ю — тому що не вміли працювати погано, а розпач виникав через їхнє становище.
Привертає увагу образ тяжко хворого полоненого на ім’я Фрідріх. Навесні він скопав маленьку грядочку і посіяв нагідки. Фрідріх дуже любив своїх доньок, фото яких завжди було з ним. Він боявся, розуміючи, що може їх ніколи не побачити.
А діти, серед яких була і героїня новели, ненавидячи німців як ворогів, "розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці".
З часом жителі містечка вже не сердилися на німців. Вдови їх жаліли, іноді приносили їм їжу та одяг, роздивлялися фото їхніх дружин та дітей. Німці були щиро вдячні за увагу та турботу.
Як не дивно, у людей, які пережили війну, зникла ненависть до колишніх ворогів. Виявляється, навіть горе не знищує доброти душі. А співчуття залишається навіть у тих, хто зазнав страждання.
Фінал новели трагічний. Фрідріх повісився. Його поховали, просто укинувши в яму, навіть не насипавши горба. Воно й зрозуміло: він ворог, хоча й полонений.
"современик" Со времени закрытия «Литературной газеты» он добивался права на собственное периодическое издание. Не были осуществлены замыслы газеты («Дневник»), различных альманахов и сборников, «Северного зрителя», редактировать который должен был В. Ф. Одоевский. Вместе с ним же Пушкин в 1835 году намеревался выпускать «Современный летописец политики, наук и литературы». В 1836 году он получил разрешение на год на издание альманаха. Пушкин рассчитывал также на доход, который бы ему расплатиться с самыми неотложными долгами. Основанный в 1836 году журнал получил название «Современник». В нём печатались произведения самого Пушкина, а такжеН. В. Гоголя, А. И. Тургенева, В. А. Жуковского, П. А. Вяземского.Тем не менее, читательского успеха журнал не имел: к новому типу серьёзного периодического издания, посвящённого актуальным проблемам, трактуемым по необходимости намёками, русской публике предстояло ещё привыкнуть. У журнала оказалось всего 600 подписчиков, что делало его разорительным для издателя, так как не покрывались ни типографские расходы, ни гонорары сотрудников. Два последних тома «Современника» Пушкин более чем наполовину наполняет своими произведениями, по большей части анонимными. В четвёртом томе «Современника» был, наконец, напечатан роман «Капитанская дочка». Пушкин мог бы выпустить его отдельной книгой, тогда роман мог принести доход, так необходимый ему. Однако он всё-таки принял решение опубликовать «Капитанскую дочку» в журнале и не мог уже рассчитывать на одновременный выход отдельной книгой, в те времена это было невозможно. Вероятно, роман был помещён в «Современник» под влиянием Краевского и издателя журнала, опасавшихся его краха. «Капитанская дочка» была благосклонно принята читателями, но отзывов восторженных критиков о своём последнем романе в печати Пушкин не успел увидеть. Несмотря на финансовую неудачу, Пушкин до последнего дня был занят издательскими делами, "рассчитывая, наперекор судьбе, найти и воспитать своего читателя".
Здравствуй Дедушка Мороз! Меня зовут ..., мне ... лет. В этом году я был послушным маме убирать, папе ремонтировать машину, бабушке ходил в магазин. Учился я лучше, чем в году : только я не очень хорош в литературе. Ну, не люблю я читать. Лучше уж поиграть на компьютере или же выйти поиграть в футбол Дедушка Мороз, подари мне сладости, чтобы я мог с ними поделиться . Или же путевку в горы для нас с семьёй, чтобы мы могли отдохнуть за эти зимние каникулы. Больше мне ничего не надо. С лучшими пожеланиями, ... И адрес ещё напиши.
Чи до всіх людей можна ставитися гуманно? На перший погляд відповідь має бути ствердною, адже ніби всі люди здатні до співчуття. В ідеалі — так, але життя іноді вносить свої корективи..Таке важливе питання порушує у своїй новелі "Гер переможений" Л. Пономаренко.
У новелі визначається делікатна проблема. Головна героїня згадує про дитячі роки, які пройшли у невеликому містечкові. Там були полонені німці, які після закінчення Великої Вітчизняної війни будували житловий квартал. Полонені працювали сумлінно, "з любов’ю і розпачем". З любов’ю — тому що не вміли працювати погано, а розпач виникав через їхнє становище.
Привертає увагу образ тяжко хворого полоненого на ім’я Фрідріх. Навесні він скопав маленьку грядочку і посіяв нагідки. Фрідріх дуже любив своїх доньок, фото яких завжди було з ним. Він боявся, розуміючи, що може їх ніколи не побачити.
А діти, серед яких була і героїня новели, ненавидячи німців як ворогів, "розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці".
З часом жителі містечка вже не сердилися на німців. Вдови їх жаліли, іноді приносили їм їжу та одяг, роздивлялися фото їхніх дружин та дітей. Німці були щиро вдячні за увагу та турботу.
Як не дивно, у людей, які пережили війну, зникла ненависть до колишніх ворогів. Виявляється, навіть горе не знищує доброти душі. А співчуття залишається навіть у тих, хто зазнав страждання.
Фінал новели трагічний. Фрідріх повісився. Його поховали, просто укинувши в яму, навіть не насипавши горба. Воно й зрозуміло: він ворог, хоча й полонений.