Действие рассказов происходит в конце 1950-х годов — начале 1960-х годов в Москве (так, события рассказа «Удивительный день» приходятся на день полёта Германа Титова в космос).
Денис живёт с родителями в центре Москвы, на Каретном Ряду («Приключение»), неподалёку от Цирка («Не хуже вас, цирковых»). Это обычный мальчишка, с которым то и дело происходят смешные или курьёзные случаи. Вот он выливает из окна свою кашу, чтобы быстрее пойти с мамой в Кремль, а когда к ним приходит облитый кашей гражданин с милиционером, понимает, что означают мамины слова «Тайное становится явным» («Тайное становится явным»). Однажды во время похода в цирк он видит удивительную девочку на шаре, однако в следующий раз, приведя папу посмотреть на неё, узнаёт, что она уехала с родителями во Владивосток («Девочка на шаре»).
В другой раз в цирке он случайно меняется местами с другим мальчиком, в результате чего клоун Карандаш хватает его и, раскачиваясь на качелях, уносит с собой под купол цирка («Не хуже вас, цирковых»). Во время похода в зоопарк слон Шанго едва не съедает у него новенький радиоприёмник. На детском празднике в клубе «Металлист» Денис выпивает бутылку ситро, чтобы добрать до 25 килограммов веса и выиграть подписку на журнал «Мурзилка», которой делится с другом Мишкой («Ровно 25 кило»). Берётся красить дверь подъезда оставленным малярами шлангом и так увлекается, что закрашивает не только дверь, но и соседку Алёнку, и костюм управдома Алексея Акимыча («Сверху вниз, наискосок!»).
Во время игры в прятки в коммунальной квартире забирается под кровать к бабушке-соседке, а когда она закрывается и ложится спать, боится, что проведёт там всю оставшуюся жизнь («Двадцать лет под кроватью»). Денис предлагает маме, которая жалуется на горы посуды, мыть только один прибор в день, а все будут есть из него по очереди («Хитрый Немало приключений у Дениса и в школе. Они с Мишкой опаздывают на урок, однако рассказывают такие разные истории о причине опоздания, что их хитрость сразу обнаруживается («Пожар во флигеле, или подвиг во льдах...»).
На карнавале Денис с Мишки одевается в костюм Кота в сапогах, а потом делит с Мишкой приз за лучший костюм («Кот в сапогах»). Во время школьного похода в кинотеатр на фильм о красных и белых поднимает мальчишек класса «в атаку», стреляя из игрушечного пистолета («Сражение у Чистой речки»). На уроках музыки он любит петь и старается делать это как можно громче («Слава Ивана Козловского»).
Участвует в школьном спектакле за сценой, однако теряет звонок, а вместо того чтобы ударить доской по стулу (изображая выстрел), попадает по кошке («Смерть шпиона Гадюкина»). Забывает учить уроки, в результате чего не может рассказать стихотворение Некрасова про мужичка с ноготок, а название главной реки Америки произносит как Миси-писи («Главные реки»).
Объяснение:
"Людина" — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку це слово пишуть з великої букви — Людина...
Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: "Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?" Відповімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, і навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність.
Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. Однак головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна до , потрібне співчуття. Хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? І саме від вас сподіваються отримати необхідну до ? Подумайте, перш ніж відвертатися: ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! Так чому ж багато хто з нас забуває про це?
Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її, кидаючись у бій з суперником, набагато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх близьких? Однак не всі, далеко не всі. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання "Людина". Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. Не обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. Так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить нас Людьми, — людяності. Тоді не виникатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І звучатимуть у душах людей слова Василя Симоненка.